На Тернопільщині викопали архів ОУН: його рятують дослідники

Днями на Тернопільщині пошуковці відкопали бідон з унікальними документами українського підпілля. Наразі знахідку рятують, щоб потім оцифрувати й оприлюднити онлайн на Електронному архіві Українського визвольного руху

Час від часу в Україні знаходять закопані сім десятиліть тому документи структур визвольного руху — УПА та ОУН. Таким чином повстанці намагалися зберегти для наступних поколінь історію боротьби за незалежність. Документи консервували переважно в алюмінієвих молочних бідонах або металевих скриньках.

 

Цього разу, 4 липня, у бідоні знайшли низку теренових звітів підпілля Організації українських націоналістів, а також протоколи допитів та іншу ділову документацію 1945-1949 років.

Дослідники запевняють: новий архів ОУН належить рівню не нижче надрайону. Фахівці помітили чимало документів референтури Служби безпеки ОУН, яка займалася оперативною роботою, координувала інформаторів та організовувала захист підпільних ланок від ворожих впливів.

"Архів зберігся досить добре, однак багато документів потребують реставрації. Певні, 70-80% знайденого можна врятувати, що ми зараз і робимо у нашій лабораторії", — говорить історик, член Центру досліджень визвольного руху, директор Національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.