В Італії очистили каплицю родини Медічі за допомогою бактерій

У Флоренції команда істориків, науковців та реставраторів змогла за допомогою бактерій очистити старовинну каплицю родини Медічі, оздоблену скульптурами Мікеланджело.

Про це пише Buro 24/7 із посиланням на The New York Times.

 
Фото: Gianni Cipriano

Таємний експеримент провели восени 2020 року, коли каплиця Медічі була відкрита для відвідувачів з обмеженнями через COVID-19. Італійські дослідники та реставратори випустили бактерії, які харчуються брудом, на мармурові шедеври Мікеланджело.

Відомо, що в каплиці поховані члени родини Медічі, зокрема флорентійський герцог Алессандро. Вчені допускають, що його поховання могло бути здійснено не за правилами. Впродовж століть останки залишали на мармурі глибокі плями.

Жодні хімічні засоби не могли впоратися з брудом, поки дослідники не спробували випустити на мармур вісім штамів бактерій Serratia ficaria SH7, які не завдають шкоди людям, але відомо, що вони харчуються брудом. Завдяки цим мікроорганізмам команда змогла позбутися всіх плям на каплиці.

"SH7 з'їли Алессандро", — розповіла The New York Times Моніка Біетті, колишня директорка музею капели Медічі. Реставратори стверджують, що подібний метод очистки найбільш сприятливий для людського здоров'я, для довкілля та самих творів мистецтва.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.