У музеї Полтавської битви з’явився аудіогід шведською мовою – ОП

У Державному історико-культурному заповіднику «Поле Полтавської битви» відбувся запуск аудіогіда шведською мовою.

Участь у церемонії початку роботи аудіогіда взяли дружина Президента Олена Зеленська та посол Швеції в Україні Тобіас Тиберг, повідомляє пресслужба глави держави.

 

Зазначається, що аудіогід перекладено в межах проєкту культурної дипломатії та за сприяння посольства Швеції в Україні.

В ОПУ підкреслили, що ця ініціатива зміцнює дружні відносини між Україною й Швецією та розширює доступ шведських туристів до таких унікальних спільних історичних пам'яток, як Державний історико-культурний заповідник "Поле Полтавської битви".

"Дуже радий бачити, як ініціатива першої леді перекласти аудіогід до Музею Полтавської битви шведською мовою не лише сприяє історичному та культурному зв'язку між нашими країнами, а й робить такі історичні пам'ятки в Україні більш доступними для відвідувачів зі Швеції", – зазначив Тобіас Тиберг.

Також повідомляється, що було представлено новий сучасний сайт музею трьома мовами. Його розробила шведсько-українська IT-компанія Beetroot задля підтримки та розвитку історико-культурної спадщини Полтавщини.

В ОПУ додали, що Музей Полтавської битви – один із найбільш відвідуваних туристичних об'єктів Полтавщини і єдиний в Україні заповідник, який входить до міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.