Словацький національний архів передав копії архівних документів для українських архівів

Державна архівна служба України за безпосередньої участі Посольства України в Словацькій Республіці та за сприяння Міністерства закордонних справ України отримала від Словацького національного архіву копії архівних документів української тематики

Про це повідомила Державна архівна служба України.
 
Серед переданих документів - документи з фонду "Крайовий уряд в Братиславі (1920) 1928–1938 (1940) – Президія", архівні коробки № 227 (інвентарний номер 604) та № 32 (інвентарний номер 607), фонду "Міністерство внутрішніх справ (1938–1938)", архівна коробка № 14 (інвентарний номер 136), фонду "Міністерство закордонних справ (1939–1945)", архівні коробки № 112 та № 113 (інвентарний номер 65) та № 967 (інвентарний номер 453), фонду "Поліцейський директорат в Братиславі, 1920–1950", архівна коробка № 492 (інвентарний номер 2664, sign MAT 218/15).
За змістом отримані копії архівних документів та зразки філокартичних матеріалів, які хронологічно належать до 1936–1939 років, стосуються життя Чехословацької провінції "Підкарпатська Русь" ("Закарпатська Україна" тощо), її населення – "руських з України" і у сукупності дають окремі відомості і формують нові уявлення про соціально-економічний стан та обставини життя в Чехословаччині, передусім у її провінції, яка географічно відповідає сучасній Закарпатській області етнічних українців (Закарпаття, Пряшівщина, Велика Україна в Подєбрадах) і разом з іншими, наявними у фондах ЦДАЗУ та Держархіву Закарпатської області документами цієї тематики, створюють відповідний цілісний документальний комплекс "Українці на території Чеських та Словацьких державних утворень".
Словацький національний архів надав згоду на використання копій цих архівних документів у науково-дослідній та просвітницькій діяльності українських архівів, перш за все у заходах, присвячених 30-й річниці незалежності України та інших інформаційних заходах (виставкові та видавничі проєкти, у т. ч. онлайн, з публікацією на офіційних вебсайтах Укрдержархіву, ЦДАЗУ, Держархіву Закарпатської області) із зазначенням пошукових даних та місця зберігання оригіналів цих документів. Завдяки цьому документи стануть доступними й для користувачів.
Це, перший крок у відновленні переговорного процесу між українською та словацькою сторонами у напрямку налагодження двостороннього міжвідомчого співробітництва в сфері архівної справи, підписання Меморандуму про співробітництво та реалізації спільних проєктів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.