Уряд Німеччини оголосив про повернення колекції Бенінської бронзи

Уряд Німеччини оголосив, що поверне предмети з колекції Бенінської бронзи, які зберігаються у німецьких музеях. Ці артефакти вивезли з Нігерії в колоніальну еру. З 2022 року вони мають повернутися на Батьківщину.

Про це йдеться у заяві уряду Німеччини.

 

Міністерство культури, Міністерство закордонних справ Німеччини, а також керівництво німецьких музеїв "Бенінської групи діалогу" узгодили спільну декларацію, де вказали, що "взяли на себе зобов'язання" повернути артефакти.

Міністерка культури Німеччини Моніка Грюттерс назвала це "історичною віхою у боротьбі з колоніальним минулим".

"Перед нами стоїть історична та моральна відповідальність, щоб ми висвітлювали колоніальне минуле Німеччини. Ми хотіли б посприяти порозумінню та примиренню з нащадками людей, котрі в колоніальну епоху були позбавлені своїх культурних скарбів", ㅡ сказала вона.

Зокрема, у декларації вказано, що першу частину артефактів мають повернути вже наступного року. Музеї, які зберігають предмети африканського мистецтва, мають встановити та задокументувати їхнє походження.

Ці дані також опублікують на вебсайті, який буде інформаційним ресурсом та контактною базою для позовів про реституцію, що стосуються будь-яких німецьких колекцій з "колоніального контексту".

Німеччина також взяла на себе зобов'язання забезпечити теоретичну базу та кошти для нового музею та створити платформу для обміну знаннями німецькими та африканськими музеями.


Довідка. Бенінська бронза ㅡ колекція з більш ніж 1000 пластин із зображеннями з палацу правителя Бенінської держави. Попри назву, ці артефакти не є бронзовими (вони виготовлені з латуні) та не належать Беніну. Річ у тім, що кордони середньовічного королівства не збігаються з межами сучасних країн, а палац правителя перебував на території сучасної Нігерії.

Бенінське царство було остаточно підкорене англійською військовою експедицією в 1897 році. Тоді ж британські завойовники вивезли з собою африканські артефакти. Частина з них перебуває у Британському музеї у Лондоні, частина ㅡ у колекціях по всьому світу.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.