Музей-переселенець з Донецька почав з «нуля» і виріс уже до 750 експонатів

Вже 750 експонатів у свій фонд зібрав Донецький обласний краєзнавчий музей з 2016-го року.

Про це повідомляє Україна Молода.

 

Саме 2016 року музей-переселенець з Донецька наново почав працювати у Краматорську.

Найдавніші експонати, що наразі є у колекції Донецького обласного краєзнавчого музею належать до пізнього палеоліту.

До війни 2014 року Донецький обласний краєзнавчий музей складався з 7 тисяч квадратних метрів виставкових залів і щорічно приймав 200 тисяч відвідувачів.

У серпні того ж року під час обстрілів частину будівлі зруйнував уламок снаряду, що пробив дах. Були втрачені експонатні фонди.

За словами директорки Донецького обласного краєзнавчого музею у 2016-2018 роках Світлани Глушко, на непідконтрольній території залишилося близько 134 тисяч експонатів.

"Ми залишились без управління, у нас не було фінансування ні на збереження музеїв, ні на зарплатню для співробітників, це тривало впродовж двох років" - розповіла ексдиректорка Донецького обласного краєзнавчого музею Світлана Глушко.

Перші два роки з 2016 року краєзнавчий музей, після переїзду з Донецька розташовувався у будинку в чотирьох орендованих кімнатах.

Потім, з 2019 року на орендованих 500 квадратних метрів облаштували три виставкових зали.

На постійній основі тут діють археологічні експозиції та - "Ген непокори".

За словами т. в.о. генерального директора Донецького обласного краєзнавчого музею Олени Довбні, за 6 років, що музей знаходиться у Краматорську, його спеціалісти випустили п'ять історичних збірників.

Цього літа планують археологічну експедицію у Часово-Ярі, також хочуть робити нове відділення, присвячене російсько-українській війні.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.