"ЮКІ – історія перемог вільних українців" покажуть по телебаченні

Вперше на телебаченні 8 травня на телеканалі Еспресо відбудеться прем’єра фільму "ЮКІ – історія перемог вільних українців". Показ заплановано в рамках програми "Вечір з Миколою Княжицьким", йому передуватиме розмова з авторами фільму.

Про це повідомляє Еспресо.

 

UKE – так у Північній Америці називають вихідців з України.

Автори Володимир Мула та Микола Васильков через свій фільм розкривають світу історії видатних зірок українського походження, які формували найвідомішу хокейну лігу світу – NHL.

На кільцях Кубка Стенлі – головного трофея ліги світу NHL, долучено 56 гравців з українським корінням і переважно українськими прізвищами: Нестеренко, Босий, Грецкі, Буцик, Шах, Кіндрачук, Данейко, Чикрун, Федотенко, Савчук та ін.

Пророблена авторами фільму робота вражає – задля зустрічі з деякими українцями, пращури яких колись емігрували в Канаду і США, знімальна група фільму подолала тисячі кілометрів.

Так, щоб отримати інтерв'ю володаря Кубку Стенлі у складі Чикаго Блекгокс Еріка Нестеренка, автори фільму проїхали автівкою 6074 км у рамках маршруту Нью-Йорк — Філадельфія — Гаррісбург (Пенсильванія) — Колумбус (Огайо) — Індіанаполіс — Сент-Луїс — Канзас-Сіті (Канзас) — Денвер — Вейл (Колорадо) — Денвер — Канзас-Сіті (Канзас) — Сент-Луїс — Індіанаполіс — Колумбус (Огайо) — Гаррісбург (Пенсильванія) — Аллентаун (Пенсильванія) — Нью-Йорк.

Кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський зазначає, що фільм є "потрібним і мотивуючим, а найголовніше в ньому — це історії, промовлені в кадрі самими українцями або їхніми родичами".

"Саме наші співвітчизники стояли біля витоків зародження хокейного турніру ще на початку його становлення та розвитку за океаном. Їхній внесок в історію хокейних клубів, честь яких вони захищали, надихнув на подальші звершення мільйони людей у Канаді та США. І кожному з них вдалося зберегти у душі шматочок далекої, але рідної серцю України", - розповів Укрінформу режисер та продюсер фільму Володимир Мула.

Телепрем'єру фільму "Юкі – історія перемог вільних українців" а також розмову з режисером та продюсером Володимиром Мулою і з сценаристом Миколою Васильковим дивіться на Еспресо 8.05 о 20:00 у програмі "Вечір з Миколою Княжицьким". Повтор в неділю о 22:00.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.