Музей Майдану у Києві можуть відкрити у 2026 році або навіть раніше

Генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло заявив, Музей у Києві може відкритися через 5 років, водночас міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко вважає, що процес може бути пришвидшений.

Про це вони сказали на пресконференції в Укрінформі з нагоди підписання угоди між музеєм та архітектурним бюро "Kleihues + Kleihues".

 

"Зазвичай подібні музеї не будуються дуже швидко, в середньому 5 років. У нашій ситуації, за сприятливих умов, коли ми матимемо відповідне фінансування і коли відбудуться всі необхідні формальні процедури, ми можемо за 5 років відкрити музей", - сказав Пошивайло.

За його словами, планувалося, що проєктування розпочнеться цього року і завершиться наступного.

"Наступного року можуть бути розпочаті будівельні роботи, які триватимуть 2 роки до відкриття першої черги музею. А у 2026 році можна відкрити повністю увесь музей, здати в експлуатацію і зробити доступним для громадян України", - зазначив Пошивайло.

Водночас міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко припустив, що процес може бути пришвидшений.

"Оскільки 3 роки тривали переговори лише з приводу підписання угоди, ми їх врешті-решт завершили, будемо ставити перед собою більш амбітні плани. Тим більше, що кошти на проєктні роботи цього року для музею закладені. І вже після проєктних робіт буде більш коректно говорити про черги стосовно дат, коли Музей нарешті буде збудовано", - зауважив Ткаченко.

За словами генерального директора Національного музею Революції Гідності, цей музей має стати культурно-освітнім центром, який допомагатиме у вихованні свідомих громадян.

"Це буде не просто музей, це буде такий важливий культурно-освітній центр про цінності, про ідентичність українців, який допомагатиме виховувати свідомих громадян. А також буде відповідати на ті виклики, які стоять сьогодні перед Україною не лише в культурно-освітній сфері, а й в економічній, в сфері реформування.

Нам дуже бракує свідомих, професійних, кваліфікованих громадян, які б взяли на себе цю відповідальність і насправді довели завдання Майдану до логічного завершення", - сказав Пошивайло.

На його переконання, суспільство потребує подібних інституцій, які допомагали б у пошуку відповідей на складні запитання. А подібний музей не лише висвітлював би тему Революції гідності, а й допомагав би суспільству комунікувати, дискутувати, проговорювати складні або травматичні події чи питання.

"Музей Майдану – це не лише про Майдани українські, це про права людини, це про успішний досвід українців об'єднуватись і перемагати. Бути солідарними і попри мовні, етнічні, політичні розбіжності все ж таки об'єднуватись в найкритичніший момент і робити вибір, як зробили герої Небесної сотні.

Вони зробили свій громадянський вибір, вони вийшли захищати майбутнє України. Подібна інституція якраз і покликана не дати зманіпулювати, оббрехати, поставити з ніг на голову подібні націотворчі події", - наголосив Пошивайло.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.