Музей Майдану у Києві можуть відкрити у 2026 році або навіть раніше

Генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло заявив, Музей у Києві може відкритися через 5 років, водночас міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко вважає, що процес може бути пришвидшений.

Про це вони сказали на пресконференції в Укрінформі з нагоди підписання угоди між музеєм та архітектурним бюро "Kleihues + Kleihues".

 

"Зазвичай подібні музеї не будуються дуже швидко, в середньому 5 років. У нашій ситуації, за сприятливих умов, коли ми матимемо відповідне фінансування і коли відбудуться всі необхідні формальні процедури, ми можемо за 5 років відкрити музей", - сказав Пошивайло.

За його словами, планувалося, що проєктування розпочнеться цього року і завершиться наступного.

"Наступного року можуть бути розпочаті будівельні роботи, які триватимуть 2 роки до відкриття першої черги музею. А у 2026 році можна відкрити повністю увесь музей, здати в експлуатацію і зробити доступним для громадян України", - зазначив Пошивайло.

Водночас міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко припустив, що процес може бути пришвидшений.

"Оскільки 3 роки тривали переговори лише з приводу підписання угоди, ми їх врешті-решт завершили, будемо ставити перед собою більш амбітні плани. Тим більше, що кошти на проєктні роботи цього року для музею закладені. І вже після проєктних робіт буде більш коректно говорити про черги стосовно дат, коли Музей нарешті буде збудовано", - зауважив Ткаченко.

За словами генерального директора Національного музею Революції Гідності, цей музей має стати культурно-освітнім центром, який допомагатиме у вихованні свідомих громадян.

"Це буде не просто музей, це буде такий важливий культурно-освітній центр про цінності, про ідентичність українців, який допомагатиме виховувати свідомих громадян. А також буде відповідати на ті виклики, які стоять сьогодні перед Україною не лише в культурно-освітній сфері, а й в економічній, в сфері реформування.

Нам дуже бракує свідомих, професійних, кваліфікованих громадян, які б взяли на себе цю відповідальність і насправді довели завдання Майдану до логічного завершення", - сказав Пошивайло.

На його переконання, суспільство потребує подібних інституцій, які допомагали б у пошуку відповідей на складні запитання. А подібний музей не лише висвітлював би тему Революції гідності, а й допомагав би суспільству комунікувати, дискутувати, проговорювати складні або травматичні події чи питання.

"Музей Майдану – це не лише про Майдани українські, це про права людини, це про успішний досвід українців об'єднуватись і перемагати. Бути солідарними і попри мовні, етнічні, політичні розбіжності все ж таки об'єднуватись в найкритичніший момент і робити вибір, як зробили герої Небесної сотні.

Вони зробили свій громадянський вибір, вони вийшли захищати майбутнє України. Подібна інституція якраз і покликана не дати зманіпулювати, оббрехати, поставити з ніг на голову подібні націотворчі події", - наголосив Пошивайло.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.