Музей Майдану пропонує визнати нацпам’яткою алею Героїв Небесної Сотні

Музей Революції гідності розробив облікову документацію (паспорт) на алею Героїв Небесної Сотні з метою зміни її категорії з місцевого на національне значення.

Про це повідомляє пресслужба музею.

 

"Матеріал напрацьовували впродовж 2019-2020 років. Інформація, зазначена у документації щодо частини охоронних об'єктів, внесена на основі матеріалів, наданих слідчими. У березні 2021 року паспорт підписано в Департаменті охорони культурної спадщини КМДА та направлено до Міністерства культури та інформаційної політики України", - ідеться в повідомленні.

Як зазначається, згідно із законодавчою процедурою, цю облікову документацію тепер у МКІП повинна вивчити Експертна комісія з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та ухвалити відповідне рішення про зміну категорії пам'ятки.

"Враховуючи велике історико-культурне значення Революції гідності та значний суспільний інтерес до цього питання, сподіваємося, що МКІП оперативно надасть цій революційній пам'ятці статус національної.

Епіцентр протестних подій у центрі Києва став пам'яткою історії місцевого значення ще у 2014 році завдяки громадській ініціативі "Музей Майдану". Нині алея Героїв Небесної Сотні потребує підвищення рівня охорони, оскільки є складовою національного меморіально-музейного комплексу", – наголосив генеральний директор Національного музею Революції гідності Ігор Пошивайло.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.