Вінницькі музейники планують за грантові кошти реставрувати піаніно Леонтовича

Вінницькі музейники мають намір за грантові кошти відреставрувати піаніно Миколи Леонтовича з музею композитора в с. Марківка.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомила директорка Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька.

 

"Піаніно Леонтовича потребує серйозних відновних робіт. У нього втрачена частина деталей і фрагментів, а масив деревини серйозно ушкоджений шашелем. Підтримувати і консервувати колекцію речей Леонтовича нам весь час допомагає Національний науково-дослідний реставраційний центр України.

Вони до нас щороку приїжджають, оглядають ці речі, особливо дерево, – як воно зберігається. За їхньою методикою ми його обробляємо, застосовуємо спеціальні розчини, герметично пакуємо у спеціальний целофан. Але проходить час і піаніно продовжує руйнуватися", – повідомила Висоцька.

За її словами, щоб урятувати цей раритет, а також килим родини Леонтовичів, музей у партнерстві з Національним науково-дослідним реставраційним центром України бореться за грант посольства США в Україні; вже пройшли другий етап.

Вартість реставраційних робіт – близько 30 тисяч доларів США. У разі перемоги реставраційні роботи стартують вже у вересні і будуть проведені впродовж двох років.

Родинне піаніно Леонтовича тривалий час зберігалося у меморіальній квартирі автора всесвітньо відомої обробки "Щедрика" в Тульчині і було передане до Марківки 1977 року, коли там уперше створювався музей Леонтовича до 100-ліття від дня народження композитора. Там колись мешкали рідні митця, й він неодноразово гостював у них. Саме тут він трагічно загинув і був похований.

У цьому ж музеї наразі зберігається і родинний килим Леонтовичів, який також хочуть відреставрувати за грантові кошти.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.