Директор музею "Тюрма на Лонцького" буде очолювати ще й Керченський заповідник

Від 29 березня, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий, також очолив Керченський історико-культурний заповідник.

Про це повідомляє Гал-Інфо.

 
Фото: Марія Шевців, Гал-інфо

Видання звернулося за коментарем до Руслана Забілого, який розповів, що наказ про його призначення був виданий ще 27 лютого 2020 року міністром культури, молоді та спорту Володимиром Бородянським. Але в силу юридичних та технічних обставин, в електронних реєстрах ця інформація з'явилася лише 29 березня.

Руслан Забілий також повідомив, що він і надалі залишається працювати в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", а функції директора Керченського історико-культурного заповідника, який знаходиться на тимчасово окупованій Росією території Криму, буде виконувати за сумісництвом на період тимчасової окупації.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.