У стінах згорілої лікарні на Чернігівщині знайшли стародавні ікони

Під час розбирання руїн давно згорілої місцевої лікарні жителі села Нові Млини (Чернігівщина) виявили, що частина внутрішніх стін зроблена з ікон

У селі Нові Млини Чернігівської області виявили стародавні ікони зі знищеного храму. Ці ікони знайшли під час робіт у згорілій старій сільській лікарні. Лікарня згоріла ще 16 років тому, і ніхто не знав, що там у стінах можуть бути ікони.

Як повідомляє Реігійна правда, про це йдеться у місцевій групі ФБ-спільноти "Ми та село Нові Млини".

Руїни старої лікарні почали розбирати тільки зараз, хоча вона згоріла ще 16 років тому. З'ясувалося, що деякі з внутрішніх стін зроблені з давніх ікон. Ймовірно, ці ікони були винесені з Миколаївської церкви. Цей шедевр зодчеського мистецтва Лівобережної України XVIII століття зруйнували ще у 1930-х роках.

Працівники лікарні згадали про пацієнта, який там проходив лікування в 1990-х роках. Він молився на стіни. Виявилося, що це був священник Павло Льодок, який став жертвою репресій. Його лікарі тоді вважали божевільним, оскільки він стверджував, що бачить у стінах лики святих.

На деяких іконах збереглися дати – 1896 рік і є припущення, що іншим іконам може бути ще більше років.

Жителі села хочуть привести ікони в порядок і віддати їх у Свято-Троїцький храм. Ця церква побудована ще в 1800 році та збереглася до цього часу.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.