У Нетішині проводять реконструкцію будівлі стародавнього млина

У Нетішині проводять реконструкцію стародавнього млина, який має статус пам’ятки історії місцевого значення та є найстарішою будівлею міста

Власник земельної ділянки, де знаходиться млин, депутат Нетішинської міськради Сергій Вознюк розповів Суспільному, що проводить реконструкцію млина зі збереженням фасаду об'єкту.

 

Заступниця начальника департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій області Валентина Лукашук каже, для проведення будівельно-реставраційних робіт потрібне погодження.

"Це погодження з органами охорони культурної спадщини про проведення реставраційних робіт на основі проєктної документації. На даний час до департаменту не надходило звернення щодо погодження проєктної документації на сам об'єкт. Можливо, це проводяться роботи щодо впорядкування даного об'єкта, які можуть з нами і не погоджувати", - говорить Валентина Лукашук.

Стародавні нетішинські млини, що розташовувалися на річці Горинь, згадуються у літописах 17 століття. Тоді тут були так звані млини "Маримонти", розповідає краєзнавець Тарас Вихованець.

"Про те, що в Нетішині були "Маримонти", говорить автор 19 століття, відомий у нашому краї краєзнавець Юзеф Дунін-Карвіцький. Це була особлива назва млинів, які продукували високоякісне питльоване борошно. А назва походила від назви польського містечка неподалік Варшави – Маримонт", - говорить Тарас Вихованець.

"Гідроелектростанція давала електрику для Нетішина, в той час ще села, та 10 інших сусідніх населених пунктів. Її послугами користувалися до початку 1960 років. Пізніше, стало не вистачати цієї електрики. Було прокладено високовольтну лінію, і північ Хмельниччини приєднали до цієї лінії. Потреба в маленькій ГЕС відпала, її у 60-х роках закрили", - розповідає Тарас Вихованець.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.