У заповіднику «Межибіж» показали рідкісні печатки

У Державному історико-культурному заповіднику "Межибіж", що на Хмельниччині, представили виставку з цікавими експонатами. Це знайдені у Меджибізькій фортеці печатки можновладців XII-XV століть.

Про це повідомляється на сторінці закладу в Фейсбуці.

 

Зазначається, що в часи середньовіччя кожна з презентованих печаток, схожих на свинцеві пломби, що підвішувалися до листів та документів на шнурках, юридично означала більше за підпис князя або іншої високопоставленої особи. Документи, які було завірено цими печатками, до нас не дійшли, але збереглися металеві печатки, які свідчать про ту офіційну переписку, що велася з Меджибізьким замком.

"Кожна з печаток по-своєму унікальна. Найдавнішою (номер 1 на фото) з них майже 900 років тому було завірено та надіслано до Меджибожа якийсь документ від Київського митрополита.

Про це свідчить зображення шестикрилого серафима – символа митрополичої духовної влади. Особливість печатки у тому, що вона старша за першу письмову згадку про Меджибіж, 875-річчя якого буде урочисто відзначатися у 2021 році згідно з Постановою Верховної Ради України", – зауважили в заповіднику.

Три інших печатки (фото 2, 3, 4) мають зображення християнських святих, за якими можна визначити імена давньоруських князів, які у XII-XIII століттях вели переписку через "канцелярію" Меджибожа.

Також експонується нещодавна знахідка археологів – свинцева печатка від документа з гербом герцога Філіппа III Бургундського (під номером 5 на фото), одного з наймогутніших аристократів. У середині XV століття він об'єднав під своєю владою значну частину Європи. Як власники Меджибожа були причетні до подій європейської історії – науковцям ще належить з'ясувати.

Оскільки заповідник потрапив до переліку об'єктів, діяльність яких дозволена у період дії посилених карантинних обмежень, то унікальні експонати може побачити кожен охочий.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.