У Кореї знайшли камінці для гри в го і прикраси доби царства Сілла

Сотні каменів для гри го і дорогоцінних прикрас у вигляді жуків були знайдені вченими разом з бронзовою короною і золотими аксесуарами в гробниці

Про це повідомляє НВ.

Археологи з Південної Кореї вважають, що в цій усипальні було поховано принцесу колись могутнього царства Сілла, яке існувало у І тисячолітті нашої ери.

Реліквії були знайдені в стародавній гробниці — Могилі № 44 — в Джоксамі в південному місті Кенджу, де Національний дослідницький інститут культурної спадщини Кенджу (GNRICH) з 2014 року проводив розкопки.

 
Фото: Gyeongju National Research Institute of Cultural Heritage

Кенджу, розташований за 371 км на південний схід від Сеула, відомий як столиця стародавнього королівства Сілла (57 р. до н.е. — 935 р. н.е.), яке існувало разом з королівствами Пекче і Когурьо в епоху Трьох Царств.

Серед виявлених реліквій була корона з позолоченої бронзи, пара золотих кулонів і сережок, нагрудна прикраса, а також різні золоті та срібні предмети. Також серед знахідок були 50 шматочків слюди, мінералу, який в даосизмі вважався інгредієнтом молодості та довголіття.

Серед деяких цікавих артефактів були прикраси з позолоченої бронзи, прикрашені золотими жуками, дорогоцінними каменями, і 200 штук чорних, сірих і білих каменів для гри го.

Беручи до уваги аксесуари й ножі зі срібним орнаментом, які в ту епоху носили здебільшого жінки, влада припустила, що гробниця була побудована в кінці п'ятого століття, а власницею гробниці була жінка зростом приблизно 150 см.

Також було припущення, що жінка була членом королівської сім'ї, враховуючи, що прикраси у вигляді таких жуків "були виявлені тільки в гробницях найвищих чинів у Сілла". Дослідники, які брали участь у розкопках, додали, що жінка могла бути неповнолітньою.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.