На алеї Героїв Небесної Сотні встановили "Дзвін гідності"

Спеціально вилитий 70-кілограмовий дзвін встановили на території майбутнього Національного меморіалу Героїв Небесної Сотні в Києві. У день народження кожного з героїв працівники Музею Революції Гідності ставитимуть біля дзвона його чи її портрет і вдарятимуть у дзвін стільки разів, скільки років було герою / героїні на момент загибелі. А 20 лютого удар дзвона лунатиме 107 разів. Також у дзвін зможе вдарити кожен, хто прийде віддати шану подіям зими 2013-2014 років та їх героям.

Про це повідомляє УІНП.

 

Урочисте відкриття та освячення дзвона відбулося 1 грудня 2020 року. Проєкт створено за дорученням Офісу Президента України, зусиллями Міністерства культури та інформаційної політики України, Українського інституту національної пам'яті, Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. До його створення долучилася українська діаспора в США.

Над дзвоном працював Сергій Назаревич. Він – автор карильйонів у церквах Києва, тональних комплексів дзвонів. Саме він створив "Дзвін пам'яті", що на подвір'ї Міністерства оборони вшановує захисників України, які загинули внаслідок російської збройної агресії.

На "Дзвоні гідності" написано: "Слава Україні! Небесній Сотні Слава!". Для основи дзвону використано зображення київського графіка Олександра Ком'яхова. Автор концепції – художник і дизайнер Музею Революції Гідності Олександр Бриндіков.

"Дзвін Небесної Сотні – особливий церемоніальний і символічний об'єкт, що допоможе відвідувачам цього меморіального простору вшанувати пам'ять загиблих не лише покладанням квітів і запаленням лампадок, а й величним посилом до них крізь час і простір", – сказав на відкритті Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного музею Революції Гідності.

"Я втішений, що крок за кроком ми вибудовуємо традиції вшанування Героїв Небесної Сотні. Цей дзвін стане місцем і причиною того, що може народитися нова традиція, яка зміцнюватиме нашу пам'ять", – зауважив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

"Майдан об'єднав людей. Так само сьогодні нас із нашими загиблими захисниками єднає дзвін. Я розмовляла з дзвонарем. Не хотіла, щоб звук був тужливий. Хотіла, щоб був дзвін перемоги і торжества. Україна достатньо наплакалася, а перемагати ще потрібно", – розповіла Наталія Бойків, голова київської філії ГО "Родина Героїв "Небесної Сотні" та завідувач будівельного відділу Національного музею Революції Гідності.

Освячення дзвону здійснив отець Петро Жук – ректор Київської Трьохсвятительської семінарії, який із семінаристами опікується каплицею Архистратига Михаїла та новомучеників українського народу. Її збудували по закінченню Майдану самі учасники в пам'ять про події.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.