Скандал довкола нового директора Історичного музею в Дніпрі продовжується. ВІДЕО

Апеляційний суд виніс рішення по резонансній справі, яка триває більше двох років і стосується виборів директора Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького.

Про це "Історичній правді" повідомила позивачка у справі Яна Тимошенко.

 


Передісторія

У листопаді 2018 року відбувся конкурс на посаду директора одного з найбільших і найстаріших музеїв України: Дніпропетровського національного історичного музею.

Перемога в конкурсному доборі за рішенням конкурсної комісії, сформованої Дніпропетровською Обласною Радою, була віддана Юлії Пісчанській, яка ніколи не працювала в музейних закладах, позиціонувала себе як ресторатора, але зазначала, що працювала продюсером в ялтинській фірмі "ООО "Горизонт-фільм".

Ця подія викликала широкий резонанс не тільки у м. Дніпрі, але й в інших містах України. У громадськості виникли численні запитання і стосовно відповідності кандидатури кваліфікаційним вимогам Закону України "Про культуру", і стосовно достовірності поданих Пісчанською Ю. документів (а саме зазначеного досвіду роботи), і стосовно складу комісії з конкурсного добору, її об`єктивності та неупередженості, а також щодо рішення зазначеної комісії.

Саме ці спірні факти та порушення стали підставою судового позову з вимогами скасувати результати конкурсного добору, скасувати призначення Пісчанської Ю.В. на посаду директора ДНІМ ім. Д.І. Яворницького, а також зобов`язати Дніпропетровську обласну раду оголосити новий конкурс.

Позивач у справі – Яна Тимошенко, завідувачка Меморіального будинку-музею академіка Д.І. Яворницького, яка теж була кандидаткою в цьому конкурсі.

21 листопада 2019 року суд першої інстанції задовольнив вимоги позовної заяви, 1 жовтня 2020 року апеляційний суд підтвердив це рішення в частині скасування результатів конкурсного добору. З повним рішенням суду можна ознайомитись в Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням.

Стосовно призначення Ю. Пісчанської на посаду директора ДНІМ ім. Д.І. Яворницького апеляційний суд в своєму рішення зазначає, що "разом із визнанням протиправним та скасуванням рішення конкурсної комісії, відпадають підстави … призначення її на посаду".

А також: "Колегія суддів вважає, що наслідки прийняття рішення суду та висновки, які наведені в цьому рішенні, мають бути враховані відповідачем при здійсненні його дискреційних повноважень".

Таким чином, оскільки результати конкурсу скасовані, то має бути призначений новий конкурс як єдиний законний шлях призначення директора Комунального закладу культури.

З повним рішенням апеляційного суду можна ознайомитись в Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням.

Рішення суду вступило в силу 1 жовтня 2020 року, але до сих пір не виконано Дніпропетровською обласною Радою як відповідачем в цій судовій справі та уповноваженою особою у вирішенні питань призначення керівників комунальних закладів культури.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.