Арешт землі та Меморіал Небесній Сотні: Горбатюк пояснив, чому сталася колізія

Будівництво Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні можливе щонайменше після вироку Святошинського райсуду Києва у справі розстрілів по вул. Інститутській у лютому 2014 року, а також можливого апеляційного оскарження цієї справи.

Про це Укрінформу повідомив екскерівник Управління спецрозслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк, коментуючи затримку будівництва Меморіалу через судовий арешт земельної ділянки за клопотанням прокуратури.

 

"Допоки немає обвинувального вироку за подіями розстрілів 20 лютого процес будівництва, на моє переконання, не є можливим, але питання у тому, що позиція слідства і моя дійсно відразу не була така категорична", - сказав він.

Горбатюк визнає, що обіцяв влітку 2018 року провести слідчі дії по вул. Інститутській протягом декількох місяців, виходячи з початкової оцінки кількості необхідних слідчих експериментів, але зауважує, що потім КМДА три місяці не прибирала тимчасовий монумент загиблим, який заважав експериментам, а в подальшому постійно виникала необхідність проведення додаткових слідчих дій.

"Якби ми сказали, що в цій частині вулиці Інститутської, допоки не завершимо всі слідчі експерименти і не отримаємо хоча б одного вироку у справі вбивств, жодного будівництва не дозволимо, то вони, напевно, не починали б це робити.

Це була помилкова позиція, тому що потреба у слідчих експериментах, якщо слідство не завершене, додатково виникає і виникає. Також і від потерпілих тоді почали надходити клопотання про проведення додаткових слідчих дій.

Я не заперечую, що спершу моя позиція була неправильною, але зрештою ми дійшли висновку про відстоювання інтересів кримінального провадження, і що треба їх (слідчі експерименти - ред.) обов'язково завершувати і отримувати обвинувальний вирок. Тому що держава має в першу чергу покарати винних у загибелі протестувальників", - зазначив він.

За словами Горбатюка, наразі слідчі експерименти, можливо, і не проводяться активно, але сама по собі потреба в них час від часу з'являється.

Також слідчі експерименти на вулиці Інститутській можуть проводитися повторно, якщо, приміром, у суді захист поставить під сумнів певні докази у справі. Саме тому на частину вулиці накладено арешт, зазначив екскерівник Управління спецрозслідувань.

Він переконаний, що для юридичної бездоганності необхідно, аби слідчі експерименти стосовно 48 вбитих і 80 поранених по вул. Інститутській були щонайменше закріплені обвинувальним вироком суду першої інстанції, а потім, у разі оскарження, - апеляційним судом. Лише після цього можна вносити зміни у місцевості, тобто будувати Меморіальний комплекс.

Горбатюк вважає, що обмін наприкінці 2019 року "беркутівців", які обвинувачувалися у розстрілах майданівців, не просто затягнув розгляд цієї справи, а й суттєво вплинув на саму можливість отримання вироку суду і відповідно можливість зведення Меморіального комплексу на вулиці Інститутській. Водночас, на його думку, будівництво приміщення Музею у визначеному попередньо місці є можливим.


Нагадуємо, що Святошинський райсуд столиці розглядав справу за обвинуваченням колишніх бійців "Беркуту" Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Олександра Маринченка, Сергія Тамтури й Олега Янишевського у причетності до розстрілу 48 майданівців по вул. Інститутській 20 лютого 2014 року.

Наприкінці грудня 2019 року вони були у числі 127 осіб, яких Україна видала в обмін на 76 утримуваних у полоні бойовиків ОРДЛО. Згодом до Києва повернулися двоє ексберкутівців – Маринченко і Тамтура.

Справу відносно інших трьох "беркутівців" виділили в окреме провадження, а їх самих оголосили у міжнародний розшук.

Також нагадуємо, що 19 листопада, зранку до Національного музею Революції Гідності з обшуками прийшли співробітники Нацполіції та СБУ. Правоохоронці вилучили носії інформації і документацію щодо фінансово-господарської діяльності.

Також, вчора стало відомо, що Державне бюро розслідувань викликає на допити людей, які були лідерами Євромайдану. Заявником у справі є Ренат Кузьмін – чинний нардеп від ОПЗЖ.

У свою чергу у МКІП, що здивовані слідчими діями в Музеї Революції Гідності.

Водночас на Банковій також прокоментували цю ситуацію: "Обшуки в музеї Революції Гідності напередодні річниці початку Майдану не сприяють суспільній злагоді, і правоохоронці мають враховувати такі речі, якщо немає термінової необхідності в слідчих діях."

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.