На Чернігівщині знесли індустріальну пам’ятку - Парафіївський цукрозавод

На Чернігівщині остаточно розвалили відому в області індустріальну пам’ятку - Парафіївський цукрозавод, який був збудований 170 років тому й пропрацював півтора століття

Цю інформацію кореспонденту Укрінформу підтвердила новообрана очільниця Парафіївської громади Галина Петруша.

"Кілька днів тому впала остання стіна, це просто жахіття! Зараз на місці заводу - купа битої цегли і більше нічого. Літні люди в Парафіївці плачуть, бо на підприємстві свого часу працювало не одне покоління місцевих жителів", - сказала селищний голова.

За її словами, разом із заводом розвалили й порізали на металобрухт Парафіївську ТЕЦ, яка обслуговувала підприємство. Всі будматеріали та метал вивезли.

 

Ще цього літа спільнота "Чернігівщина туристична" у Фейсбуці презентувала Парафіївський цукрозавод у якості цікавого автентичного індустріального комплексу з раритетними будівлями, величезною димовою трубою та понад 100-річним обладнанням. 

Уродженка Парафіївки Галина Андрусенко розповіла, що будівля підприємства була старовинною, цікавою з точки зору архітектури, стіни прикрашали викладені з цегли візерунки. В такому ж стилі у селищі були споруджені залізнична станція та житлові будинки для заводчан. Вони до сьогодні збереглися.

Парафіївський цукровий завод будувався з 1846 року коштом поміщика і відомого українського мецената, власника маєтку в с. Качанівка Григорія Тарновського. В експлуатацію його ввели в 1852-му. На підприємстві було встановлене найсучасніше на той час обладнання, а для виробництва цукру застосовувались інноваційні технології. У Чернігівській губернії Парафіївський завод був найпотужнішим підприємством галузі.

В 1897 році Тарновський продав садибу і підприємство відомому українському цукрозаводчику Павлу Харитоненку. Значну частину прибутків новий господар спрямовував на благодійництво та розвиток місцевих громад.

З приходом до влади більшовиків цукрозавод націоналізували. В роки Другої світової війни, в період окупації, він продовжував виробляти продукцію, яку вивозили до Німеччини.

В незалежній Україні підприємство приватизували. Згодом його власником став нині покійний народний депутат Валерій Давиденко. У 2008 році завод ще відпрацював сезон. У 2009-му виробництво зупинили і відтоді будівлі почали занепадати. Хто сьогодні володіє територією експідприємства і значними земельними площами, на яких вирощувався цукровий буряк, достеменно невідомо.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.