У МКІП здивовані слідчими діями в Музеї Революції Гідності

Слідчі дії в Музеї Революції Гідності напередодні Дня Гідності та Свободи викликають здивування, особливо зважаючи на те, що ухвала суду про обшуки датована ще 2 листопада.

Про це йдеться в заяві Міністерства культури та інформаційної політики, оприлюдненій на його сайті.

 

"Міністерство культури та інформаційної політики України уважно стежить за перебігом подій довкола слідчих дій у Національному меморіальному комплексі Героїв Небесної Сотні – Музеї Революції Гідності.

Оскільки підозра, яка стала підставою обшуків для Головного управління Національної поліції у місті Києві під процесуальним керівництвом столичної прокуратури та із залученням оперативного супроводу СБУ, є серйозною, і йдеться про велику суму бюджетних коштів, то співробітники музею надають повне сприяння слідству", - зазначили у МКІП.

У міністерстві уточнили, що підставою для обшуків стало виконання договору про виконання будівельних робіт по об'єкту "Проєктування та будівництво Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Революції Гідності: Реконструкція алеї Героїв Небесної Сотні від Майдану Незалежності до алеї Небесної Сотні, 3-5 із облаштуванням пішохідної зони, благоустрій, озеленення території в складі "Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності".

"Мова йде про підприємство-підрядника робіт, яке підозрюється у тому, що з 2018 року здійснювало взаємовідносини з суб'єктами господарювання з ознаками фіктивності.

Разом із тим викликає певне здивування проведенням слідчих дій в Національному музеї Революції Гідності напередодні Дня Гідності та Свободи, особливо з урахуванням того, що ухвала суду щодо проведення обшуку були прийнята ще 2 листопада 2020 року", - зауважили автори заяви.

Водночас у МКІП закликали утриматися від емоційних висловлювань та політичних спекуляцій на темі Революції Гідності, а також попросили компетентні органи всебічно, оперативно, неупереджено та, враховуючи суспільну важливість та чутливість питання, у максимально можливий відкритий та прозорий спосіб розслідувати всі обставини справи.

Нагадуємо, вчора, 19 листопада, зранку до Національного музею Революції Гідності з обшуками прийшли співробітники Нацполіції та СБУ. Правоохоронці вилучили носії інформації і документацію щодо фінансово-господарської діяльності.

Також, вчора стало відомо, що Державне бюро розслідувань викликає на допити людей, які були лідерами Євромайдану. Заявником у справі є Ренат Кузьмін – чинний нардеп від ОПЗЖ.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.