"Той-кого-не-можна-називати". Реакція соцмереж на ухвалу суду щодо книги "Справа Василя Стуса"

Ранок понеділка. Новин нема. Тут оголошують рішення суду заборонити книжку "Справа Василя Стуса". До обіду про це написали усі медіа. Соцмережі вибухнули постами та карикатурами

 

Микола Княжицький, народний депутат:

Ганебна заборона книги Вахтанг Кіпіані про Стуса на вимогу Медведчука - свідчення цензури, обмеження свободи слова, спроби через суди замовчувати історію і відбілювати тих ворогів українського народу, які не просто не повинні залишатися у політиці, а мають нести відповідальність за антиукраїнську діяльність.

Суд заборонив розповсюджувати книгу лише йому самому та видавництву "Віват". Тобто яке-небудь Yakaboo, оффлайн-книгарня або будь-яка книжкова розкладка може це робити безперешкодно. Судова заборона буде діяти лише якщо за прилавком стоятиме сам Вахтанг

 
Hromadske.ua

Володимир Омелян, міністр інфраструктури України в 2016—2019 рр.:

Назад у СССР!

Вітаю з поверненням цензури і заборони говорити на чорне, що воно чорне.

Дарницький суд заборонив розповсюдження книги Вахтанг Кіпіані "Справа Василя Стуса" без дозволу Віктора Медведчука.

 
Встиг купити книгу "Справа Василя Стуса" до заборони. Весна 2019

Вірослав Цюп'як, громадський активіст:

Медведчук подав до суду з вимогою заборонити ефект Барбари Стрейзанд [Ефект Стрейзанд полягає у тому, що спроба обмежити доступ до якоїсь інформації, навпаки, сприяє її поширенню - Ред.].

Сергій Висоцький, екс-народний депутат, журналіст:

Від "рішення" Дарницького суду відчуваю фізичний біль.
Але гріє тільки одне. Як би мерзотник Медведчук не намагався викреслити зі своєї біографії співучасть у вбивстві Стуса, правда переможе.
Яким би ганебно совковими досі не були суспільство та влада, зрештою пам'ять про Стуса буде жити. Його будуть вивчати. Його ім'я будуть носити бібліотеки, університети та вулиці.
На Медведчука ж чекає повне забуття. З усіма його мільярдами, впливами на суди, партіями. Про нього забудуть як тільки його не стане. Або навіть раніше. В пам'яті він не залишиться навіть як злодій, адже великі злодії також мають своє місце в історії. Бо маленьким злодюжкам місця на сторінках підручників немає.
На місці цього надутого, пихатого впливового чоловіка лишиться порожнеча. І тільки один рядок буде визирати з цієї чорної діри: "Як агент КДБ, допоміг засудити Стуса".
Зараз Медведчук може видаватися нам, сучасникам, квінтесенцією зла, небезпечним для нашої незалежності фактором. Але для історії він - не більше, ніж присипаний пилом короткий рядок про посередню, малозначущу та ницу шістку радянського режиму.
Стус не просто переможе. Стус вже переміг.

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України (2014-2019 рр.):

Всі обурюються рішенням суду, який задовольнив позов Медведчука до Вахтанга Кіпіані щодо його книги "Справа Василя Стуса". Обурення на 101% справедливе, але реклама справжньому тексту Вахтанга завдяки цьому рішенню просто бомбічна). Тепер всі вважатимуть просто своїм обов'язком дістати та прочитати оригінал - українці дивитимуться на справу Стуса саме очима Кіпіані, а не Медведчука. Тобто є "позитив") навіть у рішеннях, що дуже схожі на цензуру, а значить спричинили багато нецензурних слів).

 
Автор - проєкт Процишин офіційний

Святослав Вакарчук, співак:

Востаннє книжки про українських дисидентів забороняли в Україні 30 років тому. І навіть тоді це не завадило людям почути правду. Зараз такі заборони лише зроблять книжці додаткову рекламу, що, безперечно, добре.

Погано інше: без справжньої судової реформи, ми постійно будемо бігати по порочному колу несправедливості.

 
Автор - Олександр Грехов

Денис Казанський, блогер та журналіст:

Найчесніший в світі Дарницький суд за позовом Медведчука заборонив книгу Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса", в якій розповідається, як Медведчук за часів СРСР допомагав відправити поета до табору, з якого Стус вже не вийшов.

Єгор Фирсов запропонував продемонструвати Медведчуку, що таке "ефект Стрейзанд" та замутити флеш-моб. Кум Путіна хоче, щоб інформація з книги про його злочини не розповсюджувалася. Що ж, давайте зробимо все, щоб про цю книгу та про "подвиги" лідера ОПЗЖ дізналася вся країна - від школяра з Краматорська до бабці з села Великі Кошарища.

Долучайтеся до акції за тегами #ПідтримайСправуСтуса та #ВсіхНеЗасудиш - давайте купувати книгу, писати про неї, не забуваючи звісно про роль Медведчука у справі Стуса та намагання приховати правду про це.

Розміщуйте фотографії книги, робіть репости, рекламуйте її всюди, де зможете. Ми маємо зробити "Справу Василя Стуса" найбільш відомою книгою десятиліття. Замовити її можна у Вахтанга Кіпіані. В наявності її обмежена кількість, але він каже, що поступово всім надішле особисто. Пишіть йому в особисті повідомлення.

По книзі буде ще апеляція. Але навіть якщо вона буде програна, пропоную Вахтангу перевидати книгу під іншою назвою та ще додати туда главу про теперішні спроби Медведчука заборонити правду про себе. Формально, це буде вже інша книга, отже поширюватися на неї заборона вже не буде)))

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.