АНОНС: Онлайн-лекція "78 років УПА: як формувалася армія повстанців"

Падіння Польської Держави, півторарічні більшовицькі експерименти в Західній Україні, послідовність націоналістів привели до того, що в 1942—1943 рр. саме націоналістичні організації (особливо бандерівська ОУН) стали виразниками позиції більшості західних українців. Населення, розчароване, як двадцятирічним досвідом співжиття з поляками, так і комунізмом та німецьким «визволенням», усе частіше бачило вихід у створенні власної Української Держави, і тому все більше людей були готові піти за націоналістами, які оголошували безкомпромісну й тотальну боротьбу за державність. У таких умовах на Волині та Поліссі формується повстанський рух, що згодом стає відомий як Українська повстанська армія.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

 

У жовтні 1943 року в історії бандерівської ОУН відбулися дві важливі події — на початку місяця з інспекцією на Волині та Поліссі побував фактичний керівник Організації Роман Шухевич.

Перед "Тарасом Чупринкою" стояло завдання ознайомитися з досвідом розбудови УПА і визначити, наскільки доцільно переносити його на інші території України. Судячи з усього, побачене справило на Шухевича колосальне враження.

"Повстанські республіки" з цивільною адміністрацією, школи, система медичного обслуговування населення, підприємства, які виробляли сірники з символікою лісової армії, млини, молочарні, мармеладні і макаронні фабрички, майстерні з пошиття уніформ і ремонту зброї, старшинські та підстаршинські школи, все це виглядало наче якась цілком інша реальність, яка не вписувалась у загальну воєнну картину.

Після відвідин Роман Шухевич став беззастережним прихильником поширення волинського досвіду на інші регіони України. Він особисто очолив УПА і таким чином зосередив у своїх руках керівництво всією збройною боротьбою.

Прибувши з Волині до Львова, Роман Шухевич наприкінці жовтня 1943 року скликав першу після ІІІ Надзвичайного великого збору конференцію ОУН. На зібранні він відзвітував про свою поїздку і про стан УПА на Волині. Після дискусій було ухвалено рішення поширювати волинський досвід на Галичину і Правобережжя.

Волинь і Полісся мали залишатися головними базами повстанського руху, там передбачалося створювати великі продовольчі склади, концентрувати збройні запаси, готувати кадри. Вже організовані групи повстанців із волинських та поліських лісів мали рейдувати в інші області і закріплюватися на місцях.


Звідки взялася така організована збройна структура і що передувало її появі – розповість історик Іван Патриляк. Доктор історичних наук, декан історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка є фахівцем з історії українського націоналізму, зокрема ОУН та УПА.


Час: 13 жовтня, вівторок, 17:00


Трансляція відбудеться на офіційній сторінці УІНП у Фейсбуці та буде доступною для вільного перегляду.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.