АНОНС: Онлайн-лекція "78 років УПА: як формувалася армія повстанців"

Падіння Польської Держави, півторарічні більшовицькі експерименти в Західній Україні, послідовність націоналістів привели до того, що в 1942—1943 рр. саме націоналістичні організації (особливо бандерівська ОУН) стали виразниками позиції більшості західних українців. Населення, розчароване, як двадцятирічним досвідом співжиття з поляками, так і комунізмом та німецьким «визволенням», усе частіше бачило вихід у створенні власної Української Держави, і тому все більше людей були готові піти за націоналістами, які оголошували безкомпромісну й тотальну боротьбу за державність. У таких умовах на Волині та Поліссі формується повстанський рух, що згодом стає відомий як Українська повстанська армія.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

 

У жовтні 1943 року в історії бандерівської ОУН відбулися дві важливі події — на початку місяця з інспекцією на Волині та Поліссі побував фактичний керівник Організації Роман Шухевич.

Перед "Тарасом Чупринкою" стояло завдання ознайомитися з досвідом розбудови УПА і визначити, наскільки доцільно переносити його на інші території України. Судячи з усього, побачене справило на Шухевича колосальне враження.

"Повстанські республіки" з цивільною адміністрацією, школи, система медичного обслуговування населення, підприємства, які виробляли сірники з символікою лісової армії, млини, молочарні, мармеладні і макаронні фабрички, майстерні з пошиття уніформ і ремонту зброї, старшинські та підстаршинські школи, все це виглядало наче якась цілком інша реальність, яка не вписувалась у загальну воєнну картину.

Після відвідин Роман Шухевич став беззастережним прихильником поширення волинського досвіду на інші регіони України. Він особисто очолив УПА і таким чином зосередив у своїх руках керівництво всією збройною боротьбою.

Прибувши з Волині до Львова, Роман Шухевич наприкінці жовтня 1943 року скликав першу після ІІІ Надзвичайного великого збору конференцію ОУН. На зібранні він відзвітував про свою поїздку і про стан УПА на Волині. Після дискусій було ухвалено рішення поширювати волинський досвід на Галичину і Правобережжя.

Волинь і Полісся мали залишатися головними базами повстанського руху, там передбачалося створювати великі продовольчі склади, концентрувати збройні запаси, готувати кадри. Вже організовані групи повстанців із волинських та поліських лісів мали рейдувати в інші області і закріплюватися на місцях.


Звідки взялася така організована збройна структура і що передувало її появі – розповість історик Іван Патриляк. Доктор історичних наук, декан історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка є фахівцем з історії українського націоналізму, зокрема ОУН та УПА.


Час: 13 жовтня, вівторок, 17:00


Трансляція відбудеться на офіційній сторінці УІНП у Фейсбуці та буде доступною для вільного перегляду.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.