Латвія і Литва засудили історичний ревізіонізм Росії на Генасамблеї ООН

Президенти Латвії Егілс Левітс і Литви Гітанас Науседа заявили про неприпустимість ревізіоністського історичного підходу Росії, особливо, що стосується подій Другої світової війни.

Заяви пролунали на дебатах у Генасамблеї ООН, офіційна трансляція якої велася на сайті ООН.

 

"Все більш ревізіоністський підхід Росії, особливо у контексті подій Другої світової війни, є неприйнятним. Росія постійно робить спроби перетворити історію на інструмент дезінформації", - заявив Левітс.

При цьому, за його словами, в РФ продовжують спостерігатися обмеження демократії і свободи слова.

У той же час, на думку його литовського колеги, зараз безпека і стабільність залежать від правильної оцінки подій минулого.

"Ми повинні відстоювати об'єктивні історичні наративи, які все частіше піддаються нападкам ревізіоністських сил. Історія не повинна бути інструментом маніпулювання, дезінформації та пропаганди. Вона не повинна використовуватися для приховування минулих злочинів або служити миттєвому політичному порядку денному ", - підкреслив Науседа.

Він закликав відкинути застарілий світогляд щодо поділу світовими лідерами світу на сфери інтересів. "Таємні угоди, подібні до тих, які було укладено у Москві 1939 року або Ялті 1945 року, більше ніколи не повинні підписуватися. Всім повинно бути ясно, що всі країни є повноправними членами міжнародного співтовариства, з рівними правами і обов'язками ", - резюмував литовський президент.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.