АНОНС: У Національному музеї історії України відбудеться виставка "Золото Поділля: історія народів"

Відбулося укладання договору про експонування в Національному музеї історії України виставки із зібрання Вінницького обласного краєзнавчого музею «Золото Поділля: історія народів».

Про це повідомляє видання "День".

 

Виставка репрезентує найвідоміші та найкращі археологічні знахідки із зібрань ВОКМ та НМІУ, пов'язані з археологією Поділля. Представлені на виставці предмети відображають культуру багатьох народів, які проживали у цьому регіоні від найдавніших часів до Середньовіччя.

Від НМІУ договір підписав генеральний директор музею д.і.н. Федір Андрощук, від ВОКМ – директорка пані Катерина Висоцька. Договір підписано в рамках загальної угоди між музеями про наукову та творчу співпрацю. Під час підписання договору керівники музеїв домовилися про проведення в 2021 р. у Вінниці виставки із зібрання НМІУ.

Відвідувачі виставки "Золото Поділля: історія народів" побачать витвори із золота та найбільшу в Європі колекцію бурштинових прикрас доби пізньої бронзи з унікального курганного могильника Гордіївка.

Окрасою виставки є численні золоті прикраси, коштовна зброя та срібний посуд, знайдені в одному з найбагатших сарматських поховань, яке вважається могилою царя Інісмея, правителя Ольвії.

Унікальними є скарби, пов'язані з Великим переселенням народів, які потрапили до музею в 2019 р. і практично ніде не експонувалися.

Досконалість ремісництва перших слов'ян та різноманіття їхнього вбрання демонструють знахідки з майстерні ювеліра, дослідженій біля с. Бернашівка на Дністрі. Це єдиний такий комплекс раннього середньовіччя.

Про високий розвиток Східного Поділля у Х сторіччі та зв'язки з далекими країнами й народами за Києво-Руських часів свідчать скарби із сотнями срібних арабських монет.

"Золото Поділля: історія народів" – перший проєкт, яким Національний музей історії України та Вінницький обласний краєзнавчий музей започатковують міжмузейний обмін, що передбачає комплексні виставки з колекцій музеїв різних регіонів України. Ініціатива спрямована на об'єднання українського суспільства шляхом всебічного представлення історії та регіональних особливостей.


Час: 16 жовтня, п'ятниця


Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2, м. Київ

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.