Історико-архітектурний заповідник у Жовкві ліквідовують

До 30 вересня нинішнього року діяльність Державного історико-архітектурного заповідника у Жовкві має бути припинена. Натомість у жовківському замку буде філія картинної галереї імені Бориса Возницького

Про це повідомляє Дивись.Інфо.

Усе майно ліквідованого заповідника, зокрема пам'ятки, будуть передані Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

У Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г.Возницького є власне бачення майбутнього замку у Жовкві. Зокрема йдеться про створення потужної експозиційної програми, залучення європейських грантових програм, залучення потужних потоків, зокрема українського внутрішнього туризму та зовнішнього. Крім того, пропонується включити Жовківський замок до туристичного маршруту "Золота підкова Львівщини". А також наповнити експозицію замку творами з фондів Галереї мистецтв.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.