Померла Марія Засіменко-Бонацька. IN MEMORIAM

Одна з найвідомиших політв'язнів Січеславщини, зв'язкова УПА, письменниця, активна громадська діячка Марія Засіменко-Бонацька померла 15 вересня у Дніпрі

Про це повідомило Дніпровське товариство політичних в'язнів і репресованих

Марія Засіменко - Бонацька народилась 17 березня 1932 року у селі Трубиці Костопільського району Рівненської ї області. Учасниця національно-визвольних змагань. Виконувала доручення УПА по пропаганді і зв'язках. Заарештована у віці 15 років і засуджена до 10 років сталінських таборів.

В неволі отримала травму і стала інвалідом, через що звільнена достроково у 1954 році після 7 років перебування в таборах Мордовії. Прибувши в Україну на милицях, ця тендітна мужня жінка змогла перебороти хворобу, здобула освіту, вийшла заміж, народила двох синів і доньку.

 

Згодом, перенесла ще тяжкі сімейні випробування: трагічно загинув син, передчасно пішла з життя від невиліковної хвороби донька. Маючи фах бібліотекаря-бібліографа, Марія Созонівна працювала на різних доступних роботах, бо клеймо "ворога народу" не давало можливості реалізувати себе за спеціальністю.

Довелось в житті бути і вчителькою, і інженером з інформації, і простою робітницею, і вихователькою в дитячому садочку. В 1987 році п. Марія оформила пенсію, продовжуючи працювати. Лише у 1992 році вона була реабілітована.

Марія Засіменко (Бонацька) є знаною майстринею вишивок, як письменниця і поетеса вона є автором девяти книг прози і поезій. Багато уваги п. Марія надає зустрічам з молоддю, прищеплюючи молодому поколінню любов до України, до української культури і мови, висвітлюючи історію національно-визвольних змагань за незалежність України.

З 2014 року Марія Засіменко отримувала державну стипендію. 22 січня 2019 року нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ст.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.