На Вінничині відкрили меморіальну дошку Генералу УПА

24 серпня 2020 року, символічно на День Незалежності України, у селі Старостинці Погребищенського району Вінницької області на будівлі сільської ради відкрили меморіальну дошку повстанському отаману УНР та генерал-хорунжому УПА Іванові Демидовичу Трейку, уродженцю цього населеного пункту.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook співробітник УІНП Богдан Галайко.

 

"Варто наголосити, що Іван Демидович Трейко є постаттю всеукраїнського масштабу, на жаль маловідомою для широкого загалу. За совєтського часу його затаврували як "бандита".

Натомість розуміємо, що це людина-легенда та людина-епоха. Іван Трейко протягом усього життя боровся з московсько-більшовицькими окупантами за відновлення української державності. Активний учасник Перших і Других Визвольних змагань, вояк Армії УНР, повстанський отаман, співробітник розвідки УНР, консультант поліського отамана Бульби-Боровця, інструктор старшинських шкіл УПА, генерал-хорунжий УПА – це короткі штрихи його життєвого шляху.

Сьогодні надзвичайно важливим є повернення з небуття наших героїв, тих, хто активним чином доклався до сьогоднішньої незалежності України, особливо в час новітньої російсько-української війни!" - написав пан Богдан.


Довідка. Трейко Іван Демидович (пс.- "Немо", "Дибов", "Терейко"; р.ж.-16.04.1898 с. Старостинці, Погребищенського р-ну Вінницької обл.-18.07.1945 біля с. Сторожів Корецького р-ну Рівненської обл.)

Повстанський отаман у Пд.-Зх. Київщині (з 1919). Підпорядковувався 8-му повстанському району, що підчас Другого Зимового походу мав організувати повстанську дивізію (1921). Співпрацював із Козачою Радою та 8-м повстанським рай., які об'єдналися у єдину організацію (19.01.1922-22.03.1922). Вів збройну боротьбу протягом весни-осені 1922 р. у Сквирському, Таращанському та Білоцерківському повітах. Переправився у Польщу (11.1922). З допомогою уряду УНР готував на території Польщі похідну повстанську групу. Командир Київської повстанської групи (06.1923-10.1923).

З кін. 1923р. продовжував збройну боротьбу. На поч. 1925р. діяв у районі Білоцерківської, Бердичівської та Уманської округи. Припиняє збройну боротьбу та оселяється у с. Самостріли Корецького р-ну Рівненської обл. (2 пол.1925). У 1927 р. агент ГПУ здійснив на нього атентат-замах, внаслідок якого був поранений. У міжвоєнний період зацікавився монархічною побудовою держави, наводить контакти із СГД.

Зимою 1939-1940р. разом із сотником Леженком, інженером Гудимчуком готували перехід повстанської групи для боротьби з радянськими військами. Приватно консультував Т.Боровця у питаннях партизанської боротьби (1940-1941). Очолив дипломатичну місію від П.Скоропадського до Т.Боровця та підписав договір про участь гетьманців у лавах УПА-"ПС" (4-5.08.1941), полковник УПА-"ПС", консультант з тактики партизанської боротьби, та представник СГД при штабі. Заарештований гестапо (Geheime Staatspolizei) в м. Холм (1942). Входить у адміністративно-вишкільну частину штабу УПА-"ПС" та УНРА (1942-1943). Попав у полон до УПА (19.08.1943), переходить до її лав.

Очолював вишколи розвідників та учасників СБ у Групі УПА "Заграва" (09-11.1943). Обійняв посаду керівника розвідувально-інформаційного відділу референтури СБ в окрузі "Заграва" (із 11.1943) згодом керівник ВВР ВО "Заграва". Керівник ВВР ВО "Тютюнник" (із 04.07.1944). Керівник ВВР ЗГ "44", заступник шефа штабу ЗГ "44" (01.1945). Загинув у бою з підрозділом ВВ НКВС в Городницькому лісі. Рішенням УГВР (8.10.1945) генерал-хорунжий УПА (посмертно) з датою старшинства від 24.04.1945.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.