УІНП запустив просвітницьку кампанію #ПівденьБезМіфів

Кампанія покликана розповісти історичні факти про степову Україну, зокрема висвітлити внесок українських козаків та кримських татар у розвиток краю. Стартувала кампанія з анімаційного ролика про Одесу

Інформаційно-просвітницька кампанія "Південь без міфів" покликана вивести історію Північного Причорномор'я за межі поширеного російського імперського дискурсу. Адже об'єктивна історія краю охоплює також історію Кримського ханства і Речі Посполитої, козацьке освоєння степових просторів.

На жаль, ці наративи маловідомі в українському суспільстві. Наприклад, що задовго до приходу Російської імперії, в причорноморських степах розвивались міста і йшла жвава торгівля.

Натомість, починаючи з часів правління Катерини II, активно впроваджувався колонізаційний дискурс про те, що на простори Північного Причорномор'я цивілізацію принесла саме Росія, яка відвоювала ці землі в Османської імперії. Так виник концепт "Новоросії" як нових освоєних імперією земель.

Під цей концепт сформували міфи про заснування Російською імперією міст краю. Щоб укорінити ці міфи, імперська влада перейменовувала міста регіону. Одеса є прикладом такого перейменування. Місто було відоме ще з XV століття як Кочубіїв, пізніше Хаджибей і лише наприкінці XVIII століття указом Катерини II перейменоване в Одесу.

Сучасна Росія використовує цю імперську міфологію для виправдання своєї агресії проти України.

 

"Ідея з хіп-хопом та анімацією полягає у тому, щоб у зрозумілий для молодої аудиторії спосіб донести невідомі та малодосліджені факти з історії степової України.

Тому козаки у нас сканують QR-коди, щоб дізнатися інформацію про територію, куди вони в'їжджають, купці замовляють послуги охорони, переправи через річку та ночівлі онлайн, а полковники у паланці (адміністративна одиниця Січі) рекламують себе з білбордів. Попри легкий стиль, відео базується на фактах та конкретних історичних дослідженнях.

За що дякуємо групі істориків, котрі допомагали нам з верифікацією, зокрема доценту кафедри історії України з Дніпровського національного університету імені О.Гончара Олегові Репану", – розповідає про проєкт його ініціатор, заступник голови УІНП Володимир Тиліщак.

Надалі в рамках кампанії УІНП планує створення роликів інших форматів, відеолекцій про історію південної України, друк і поширення тематичних видань. А також у місті Дніпрі відбудеться наукова конференція про історію Півдня України, в якій візьмуть участь провідні українські дослідники.

Розробляла ролик студія Young & Hungry production.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.