Визначено лауреатів премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності

У Держкомтелерадіо відбулось засідання Комітету з премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності, на якому визначено лауреатів 2020 року

У номінації "За кращу публікацію у друкованих засобах масової інформації" премію виборола робота Сергія Махуна "Fakebook. Гібридна війна у світі постправди точиться й на історичному полі" (газета "Дзеркало тижня", №1 від 13.01.2019). У статті автор аналізує і спростовує фейки і міфи спільної історії з агресивним північно-східним сусідом - Росією.

У номінації "За кращий твір у телевізійній сфері" перемогу здобула передача "Історична правда. Українська ідентичність" (автори проекту - Вахтанг Кіпіані, Ольга Мовчан, Дарія Коровицька, Петро Колодій, Богдан Ільчишин), яка вийшла в ефір 29 вересня 2019 р. на телеканалі "Еспресо".

Серед поданих на премію радіопрограм кращою визнана передача "Вся країна", яка вийшла в ефір 22 січня 2019 року на Українському радіо. Керівник проекту - Юлія Шелудько, автори - Ольга Молоцька, Вікторія Сидоренко, Софія Шеметуха. Передача створена до Дня Cоборності України. За допомогою радіомосту між студіями Києва, Івано-Франківська та міста Дніпро слухачі дізналися, як цей день святкували 100 років тому і як святкують сьогодні.

У номінації "За кращу наукову роботу в інформаційній сфері" премію присуджено доктору наук з державного управління, професору Василю Куйбіді та доктору політичних наук, професору Валерію Бебику за монографію "Національна безпека в умовах інформаційних та гібридних війн" (НАДУ, м. Київ, 2019). У книзі викладено теорію інформаційних та гібридних війн, методи протидії зовнішній інформаційній агресії, спеціальним інформаційним кампаніям, операціям, впливам.

Загалом цього року на здобуття премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності було подано 22 твори: 5 - в номінації "За кращу публікацію у друкованих засобах масової інформації"; 10 - в номінації "За кращий твір у телевізійній сфері"; 2 - в номінації "За кращий твір у радіомовній сфері"; 5 - в номінації "За кращу наукову роботу в інформаційній сфері".

Премію ім. Івана Франка в галузі інформаційної діяльності засновано 2004 року, вона присуджується щорічно до дня народження Івана Франка - 27 серпня. Премією відзначаються автори нових оригінальних творів, що сприяють утвердженню історичної пам'яті народу, його національної свідомості та самобутності, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.