Міністр культури: генералісімус Суворов зробив Ізмаїл українським

Міністр культури Олександр Ткаченко заявив, що цим пожна пишатися

Про це повідомила на фейсбук-сторінці журналістка Дарія Гірна.

На зустрічі міністра із журналістами за участю громадського діяча Олеся Донія було анонсовано серію національних круглих столів, присявчених мистецтву, мові, релігії та екології.

На запитання про про перспективу інтеграції Бандери, Шептицького etc із західноукраїнського в загальнонаціональний наратив і усунення лідерів ОУН та УПА з дискурсу, як конфліктних на користь, наприклад, Лобановського Олександр Ткаченко сказав:

"В нас є багато прикладів успіху і досягнень, наприклад той самий Лобановський чи академік Глушко, це те чим ми можемо пишатися, ми про це забуваємо, натомість на певний час у нас на першу щаблину виходять герої, які змагалися, зробили багато для незалежності, але не тільки вони. Таких людей було багато.

Наприклад, в Києві є вулиця Омеляновича-Павленка (герой УНР), раніше це була вулиця Суворова. Ми ж можемо подивитися на Суворова не як на російського гереналіссімуса, а як на людину, яка зробила Ізмаїл українським. Я не кажу, що його треба відносити до нашої історії, але є речі, на які варто дивитися як на надбання країни, яка Богом нам дана, щоб ми могли цим пишатися також".

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.