Белград перейменує вулиці, названі на честь місць, де "не поважають Сербію"

Влада Белграда планує змінити більшість назв вулиць, які нагадують про місця в колишніх югославських республіках, де "не поважають Сербію".

Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на видання Balkan Insight.

Вулиці Бєлграда
Вулиці Бєлграда

Перейменування почнуться з вулиць, названих на честь місць в Хорватії, Словенії та Боснії і Герцеговині.

Заступник мера Белграда Горан Весич сказав, що зміни є "питанням взаємності".

"Столиця представляє всю країну своїми назвами вулиць або пам'ятників. Ось чому сьогодні в Белграді велика кількість вулиць [все ще] названа на честь географічних термінів з республік колишньої Югославії. Для нас ненормально мати вулиці Хрвацька [Хорватія], Загорська, Загребацька або Задарська в Белграді", - сказав Весич.

Насправді в Белграді більше немає вулиці Загребацька, названої на честь хорватської столиці Загреба. Вона була перейменована в 2014 році на честь Коче Поповиці, колишнього югославського партизанського командира і високопоставленого югославського чиновника.

Весич сказав, що в сербській столиці має бути більше вулиць, названих на честь місць, де "поважають Белград".

"Наприклад, у Відні є Белградська площа, але у нас немає Віденської вулиці, в Брюсселі є Белградська вулиця, але у нас немає Брюссельської вулиці. Прийшов час проявити повагу до тих, хто поважає наше місто і нашу країну, а не бути мазохістами і мати вулиці, названі на честь районів, де все, що нагадує Сербію, було стерто", - сказав Весич.

"Вулиці Белграда повинні бути перш за все способом проявити повагу до людей, яким наша країна зобов'язана, і до дружніх країн і народів, а також до тих, кому зобов'язане людство. Саме тому ми будемо продовжувати змінювати назви всіх вулиць, названих на честь тих, хто більше не має зв'язків з Сербією, а також районів, де все, що приходить з Сербії, не вітається", - додав він.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.