Росіян розпитали про ставлення до моментів польсько-російської історії. Про українців там теж йдеться

Левада-центр та Польсько-російський центр діалогу та порозуміння провели соціологічне дослідження образу Польщі в Росії через призму історичних суперечок

Повний звіт можна прочитати на сайті Польсько-російського центру діалогу та порозуміння.

Серед запитань, які задавали росіянам були і такі, що стосувались української історії.

Значення слова "Річ Посполита" та інших понять

Переважна більшість респондентів (59%) має нейтральне ставлення до слова "Річ Посполита", 17% людей заявляють про негативне ставлення.

Слово "єзуїти" сприймають негативно 34%. "Пан" викликає негативні емоції у 18%, а позитивні – у 21% мешканців Росії.

 

Поділи Речі Посполитої

Трохи більше половини росіян (55%) чули про розділи Речі Посполитої. Нічого не чули про розділи Речі Посполитої 43% респондентів.

Переважна більшість росіян (69%) вважає, що анексія земель сучасної Литви, Білорусі, частин України та Латвії з боку Російської імперії наприкінці XVIII ст. було правильним рішенням. Переконані в неправильності такого рішення 16% респондентів.

Рішення про приєднання сусідніх країн росіяни найчастіше виправдовують імперськими мотивами: "розширити кордони". Серед спонтанних виправдань, серед іншого, були: "чим більше територій, тим краще" або "сильніша держава може зробити більше".

27% опитаних вважають, що приєднані тоді території раніше належали до Русі, а тому логічно їх приєднати до Росії.

17% респондентів вважають таке рішення реалізацією прагнень споріднених націй.

Росіяни, які вважають участь Росії у поділах Речі Посполитої неправильною вказують на агресивний характер та протиправність рішення, яке викликало зайві конфлікти у регіоні.

 

Війна 1920 року

Більше половини росіян (52%) вважають термін "визволення" стосовно вступу польської та української армій у травні 1920 році до Києва невірним.

Вони пояснюють свою позицію фразами "Київ на той час був російським містом", "радянська влада була ближчою, своєю, а поляки і Петлюра – "чужими" для міста".

Третина опитаних вважає, що це питання неможливо однозначно оцінити, оскільки кожен народ має право по-своєму дивитися на власну історію.

 

Друга світова війна

Російська історична пропаганда останніх років дає свої плоди. 10% респондентів покладають вину за розвʼязання Другої світової війни на Польщу.

Серед них таке ставлення здебільшого пояснюють співпрацею з нацистською Німеччиною та участю Польщі у поділі Чехословаччини.

Абсолютна більшість росіян (73%) не вважають агресією вступ Червоної армії у вересні 1939 року на територію Польщі. На їх думку, Росія хотіла допомогти Польщі та максимально відсунути фронт від своїх кордонів.

Переважна більшість росіян (81%) вважає, що в 1945 році Червона армія звільнила Польщу, рятуючи поляків від винищення ціною життя радянських солдат. Лише 12% респондентів стоять на позиції, що Червона армія тоді встановила прорадянський режим у Польщі.

Трохи більше половини росіян (54%) чули про Катинь. Більшість опитаних вважають, що польських офіцерів в Катині знищували нацисти.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.