Шостий рік декомунізації: результати соцопитувань

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології оприлюднили результати соцопитувань щодо ставлення українців до декомунізації

Результати соцопитувань розміщено на сайті Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва.

32% українців позитивно ставляться до рішення про заборону комуністичної символіки, як це передбачено чинним Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів". Така сама частка громадян ставляться до цього рішення негативно – 34%. Ще для чверті громадян це байдуже.

 

30% українців схвалюють перейменування населених пунктів та вулиць, названих на честь комуністичних діячів, тоді як 44% ставляться до цього негативно, а ще близько 20% – байдуже.

 

48% українців підтримують визнання діячів Української народної республіки (УНР) борцями за незалежність України. Негативно до цього ставляться 16%, ще 16% – байдуже. Важливо, що кожен п'ятий респондент не визначився з відповіддю на це запитання. 

 

34% українців погоджуються із засудженням СРСР як  комуністичного тоталітарного режиму, що здійснював політику державного терору, як це передбачено законодавством України. Близько 31% не підтримують таке рішення, ще для 15% це байдуже, а 19% не визначилися із своїм ставленням. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.