АНОНС: Онлайн-семінар "Від підпілля до підпілля: Роман Шухевич у 1941 – 1943 рр."

Чому бандерівська ОУН пішла на створення спільно з Абвером військових підрозділів у 1941 році? Як і коли Роман Шухевич потрапив до батальйону «Нахтіґаль»? Чим він займався на території України влітку 1941 року? Чому опинився в шуцманшафті? Що робив у Білорусії? Як покинув службу в поліції і повернувся до підпілля? Ці та інші питання завжди викликають бурю емоцій, гострі дискусії, різночитання й різносприйняття.

Програма імені Фулбрайта в Україні та Благодійна організація "Українське фулбрайтівське коло" продовжують серію онлайн-семінарів в рамках проєкту "Ціна миру", присвяченого 75-й річниці завершення Другої світової війни. Третій онлайн-семінар "Від підпілля до підпілля: Роман Шухевич у 1941 – 1943 рр." відбудеться сьогодні.

 

Біографія Романа Шухевича в багатьох аспектах є показовою для персоналій, які присвятили своє життя революційній діяльності. Конспірація, нелегальне становище, "подвійне життя", підроблені документи, незареєстрована зброя, фальшиві гроші, арешти, ризик, перестрілки, вбивства – усе це було присутнє в його життєписі.

Одночасно, як і в багатьох інших відомих революціонерів ХХ століття (згадати бодай того ж Юзефа Пілсудського), у житті Романа Шухевича була своя "леґіонова сторінка", етап біографії, коли (слідуючи популярній у ХІХ – ХХ століттях "леґіоновій ідеї") Шухевич проходив службу як один з командирів створеного бандерівською ОУН спільно з Абвером батальйону "Нахтіґаль", а згодом – у 201-му батальйоні шуцманшафту.

Цей період цікавий тим, що в ньому особливо яскраво виявилася здатність Шухевича до життя із "подвійним дном", коли йому доводилося з одного боку перебувати на легальному становищі, виконувати військові накази німецького командування, а з іншого – продовжувати здійснювати роботу на користь ОУН, яка включала не тільки такі речі як, скажімо, підготовка до оголошення Акта 30 червня 1941 року у Львові, але й операції з фальшивими купюрами "райхсбанку" (що, очевидно, загрожувало смертною карою в умовах війни).


Спікер: Іван Патриляк – український науковець, фахівець з історії українського націоналізму, доктор історичних наук. У 1998 році закінчив магістратуру історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Навчався в аспірантурі то го ж університету, де захистив дисертацію "Діяльність ОУН(б) 1940 – 1942 рр.: військовий аспект" (2001 р.).

Від квітня 2001 р. працює на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2012 році захистив докторську дисертацію: "Діяльність націоналістичного підпілля і Української повстанської армії в роки Другої світової війни".

Професор кафедри історії світового українства, декан історичного факультету. Коло наукових інтересів: історія українського націоналізму, історія України в роки Другої світової війни, історія УПА, історія Київського університету.    


Модератор: Вахтанг Кіпіані – український журналіст, публіцист, історик. Співтворець медіаресурсу "Історична правда", що включає інтернет-видання та однойменну телепрограму, відзначену 2014 року премією "Телетріумф".

Лауреат Премії імені Олександра Кривенка "За поступ у журналістиці" (2007) та Премії імені Георгія Ґонґадзе (2019). Викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри "PR" у Національному університеті "Києво-Могилянська академія", засновник Музею-архіву преси.


Час: 3 червня, середа, 18.00


Дивитися трансляцію можна на наступних ресурсах:

Сторінка БО "Українське фулбрайтівське коло" у Facebook;

Канал БО "Українське фулбрайтівське коло" в Youtube:


Ви також можете поставити свої запитання учасникам, на які вони дадуть відповідь у прямому ефірі, залишивши коментар під час трансляції під відео на будь-якому з наведених вище ресурсів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.