Принстонський університет вирішив прибрати імʼя президента США Вільсона з однієї зі своїх будівель

Принстонський університет на фоні антирасистських протестів вирішив змінити імʼя однієї зі своїх будівель, названої на честь президента Вудро Вільсона.

Про це пише The Бабель із посиланням на BBC.

 

Президент Принстона Крістофер Ейсґубер заявив, що "расизм Вільсона був значним навіть за мірками того часу". Він додав, що опікунська рада закладу дійшла висновку, що "расистські погляди та політика Вільсона роблять його імʼя неприйнятним для назви будівель університету". Імʼя президента втратить також гуртожиток вишу.

Будівлю перейменують у Принстонську школу міжнародних відносин. Через схожі причини на початку червня університет Монмута в Нью-Джерсі також прибрав імʼя Вудро Вільсона з однієї зі своїх будівель.


У чому звинувачують Вільсона?

Свого часу 28-й президент США очолював Принстонський університет. У 1919 році він став лауреатом Нобелівської премії миру за миротворчі зусилля в Першій світовій війні, був одним із ініціаторів створення Ліги Націй.

Попри це, Вільсона звинувачують у расизмі. Зокрема, йому закидають підтримку сегрегації і запровадження її у кількох федеральних відомствах. Також Вільсона звинувачують у виключенні чорношкірих студентів з Принстона, а також у схвальних відгуках про Ку-клукс-клан.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.