Укрпошта випустила марку до 100-річчя театру імені Франка

Акціонерне товариство «Укрпошта» випустило поштову марку, присвячену 100-річчю Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на пресслужбу МКІП.

"На марці зображено сам театр, а на купонах – одні із засновників театру – Гнат Юра та Амвросій Бучма, актриса Наталія Ужвій, театральний режисер Сергій Данченко і Богдан Ступка, який очолював театр в 2001-2012 роках", - йдеться у повідомленні.

Театр імені Івана Франка було засновано у Вінниці 1920 року частиною акторів Молодого театру на чолі з Гнатом Юрою та акторами Нового Львівського театру на чолі з Амвросієм Бучмою. Об'єднавшись, митці утворили театральний колектив під назвою "Новий Драматичний театр імені Івана Франка", керівником якого було обрано Гната Юру. З 1923 року як Державний театр УРСР заклад було переведено до столиці України — Харкова.

Влітку 1926 року театр ім. І. Франка за рішенням уряду перевели до Києва. У 1940 році — театр одержав звання академічного. Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року театру надано статус Національного. З кінця 2001 до 2012 року театр очолював Герой та народний артист України Богдан Ступка. Театр стає дійсним членом Міжнародного інституту театру, сприяючи таким чином популяризації українського театрального мистецтва у світі.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.