У нових музеях Запоріжжя покажуть "ялтинський" тролейбус і селище менонітів

У Запоріжжі анонсували відкриття двох неординарних музеїв, присвячених спеціальному транспорту й архітектурі.

Про це повідомляє Туристично-інформаційний центр міста.

 

"Незабаром у Запоріжжі відкриються 2 незвичні музеї – Музей спеціального транспорту та Музей історії архітектури", – йдеться в повідомленні.

Так, Музей спеціального транспорту зараз розбудовується на вулиці Штабній на місці колишнього зеленого господарства "Дніпроспецсталі". До 2021 року тут має з'явитися велика експозиція ретроавтівок, приватний парк із затишними алеями, сцена для проведення музичних виступів.

 

"Уже зараз у музеї просто неба представлені понад 100 рідкісних авто, серед яких, - унікальний автобус французького виробництва, "ялтинський" тролейбус, чия історія придбання дістала широке висвітлення у національних ЗМІ.

Формат та експозиція музею не повторюватимуть існуючі зібрання ретроавтомобілів. Керівник проєкту "Бухта радості" Олесь Кальницький планує остаточно облаштувати парк та відкрити музей у 2021 році, саме тоді "Бухту Радості" буде офіційно представлено запоріжцям", – зазначили в ТІЦ.

 

Крім того, невдовзі у Запоріжжі має з'явитися Музей історії архітектури. Зараз монтується його перша черга, куди входитимуть експозиції, присвячені Старому Олександрівську (так місто Запоріжжя називалося до 1921 року) та селищам менонітів.

Музей стане частиною історико-культурної інфраструктури, яка дасть можливість осягнути етапи розвитку міста та його досягнення.

Як зазначили в Туристично-інформаційному центрі, це буде перший муніципальний музей, який увійде до туристичної інфраструктури Запоріжжя.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.