У Києві презентували фотовиставку «Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014-2015)»

Сьогодні у столиці відкрили фотовиставку до річниці боїв за Донецький аеропорт. Світлини у вікнах «Укрінформу» можна буде побачити до 21 червня 2020 року (за адресою – Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 8/16).

Виставка "Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014-2015)" є черговим спільним проєктом Українського інституту національної пам'яті та УНІА "Укрінформ".

На 9 банерах представлено близько 50 фотографій, зроблених "кіборгом" Русланом Боровиком, а також цитати-спогади захисника аеропорту Дмитра Вербича, що увійшли до його нової книжки "Точка неповернення". 

 

"Для майбутніх поколінь, які вивчатимуть сучасну історію, фотофіксація російсько-української війни надзвичайно важлива. А ці світлини і спогади від "кіборгів" ще більш виразніше розкажуть про оборону ДАПу", – зауважив Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Кожен фотостенд виставки показує перебування "кіборгів" у ДАПі з різних боків: умови, в яких знаходилися наші вояки, їхній побут та дозвілля, аеропорт зсередини, позиції, понівечені російськими солдатами будинки місцевих жителів, моменти відчаю і радості, а також обличчя тих, хто боронив свою землю.

"Для мене фотографування у ДАПі було своєрідним способом емоційної розрядки. Я не планував робити виставку чи взагалі десь показувати ці світлини. Пригадую, що спершу, коли я брав до рук фотоапарат, багато хто з побратимів не хотів опинятися у полі зору мого об'єктива, запитували: "Та навіщо тобі це..?". Але я хотів це зафіксувати чи то для себе, чи для майбутніх поколінь", – говорить гранатометник 90-го окремого десантного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова, "кіборг", автор унікальних світлин з пекла Донецького аеропорту Руслан Боровик.

"Ми добре пам'ятаємо той період, коли країна затамувавши подих, стежила за подіями у Донецькому аеропорту, але наші переживання та страх і близько не зрівняються з емоціями, які переживали українські вояки, перебуваючи у терміналах. Уривок зі спогаду "кіборга" Дмитра Вербича дуже влучно описує те, що у вояків було якесь відчуття нереальності, ніби у комп'ютерній грі, тільки не можна зберегтись у разі чого. Є лише одна спроба, одне життя..." – сказала модераторка заходу співробітниця Інституту Аліна Карбан.

Фотовиставку "Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014-2015)" присвячено всім земним і небесним Героям, які захищали Донецький аеропорт.

Ідея – Аліна Карбан

Дизайн – Ганна Беркутова

Фотографії – Руслан Боровик

Цитати – Дмитро Вербич, книжка "Точка неповернення" (видавництво "Наш Формат")

Організатори: Український інститут національної пам'яті та УНІА "Укрінформ".

Завантажити фотовиставку у якості для друку та поширення можна за цим посиланням

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.