Поблизу Запоріжжя виявили залишки церкви та фамільний склеп графа Канкріна

У селі Григорівка, що за декілька кілометрів від Запоріжжя, археологи та громадські активісти виявили залишки кам'яного фундаменту церкви XIX ст. і фамільний склеп графа Олександра Канкріна

Про це заявила регіональний заступник директора Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України Оксана Дровосєкова, повідомляє кореспондент Укрінформу.

"Спільними зусиллями Охоронно-археологічної служби України і ГО "Ритон" проводиться археологічна розвідка на місці, де була розташована церква, побудована поміщиком Олександром Канкріним у 1871 році. Ми знайшли кам'яний фундамент і фамільний склеп Канкріних", – сказала Дровосєкова.

Склеп розташований за вівтарною частиною. На поверхні було частково видно лише цегляний "кубик", на якому, ймовірно, встановили хрест. Вхід до склепу було завалено будівельним сміттям.

 
Фото: Дмитро Смольєнко, Укрінформ

"За підтвердженими даними, тут похований Олександр Єгорович Канкрін у 1891 році і, за однією з версій, можливо, його дружина – Олена Башмакова", – розповіла історик, голова ГО "Ритон" Анна Головко.

Фундамент церкви був досить потужним: його ширина від 1,5 м до 1,7 м, товщина – 1,1 м. Довжина храму – від вівтаря до входу зі сходами – 37,5 м, ширина центральної частини – 19,4 м.

"Знайшли вівтарну частину. Цегляної кладки, на яку ми розраховували, на жаль, не залишилося. Залишився лише фундамент, він складений із каменів, на щільному цементному розчині, який тоді вже використовувався. Сподіваюся, нам вдасться розкопати всю територію і ми отримаємо контур церкви, сподіваємося знайти церковний цвинтар", –  прокоментувала археолог Дровосєкова.

З 1920 року церква використовувалася як склад для зберігання хімікатів. У 1952 році в купол вдарила блискавка й дерев'яні конструкції церкви згоріли.

"У 1956 році було ухвалено рішення про її знесення. Потім – списували цеглу, і будь-який місцевий житель міг прийти до сільради, виписати собі цеглину. Церква була розібрана повністю до фундаменту", – розповіла Головко.

Сьогодні немає ні фотографій, ні креслення, за якими можна було б відновити первозданний вигляд церкви. Зараз археологи проводять розвідку. Потім вони мають отримати дозвільні документи від Міністерства культури на розкопки та дослідження об'єкта.

Знайдений фундамент і склеп планують музеєфікувати і зробити туристичним об'єктом.

Як повідомлялося, історики планують створити новий екскурсійний маршрут областю, який має об'єднати три маєтки: садибу Попова у Василівці, маєток Канкріна у Веселянці (мова йде про брата Олександра Канкріна, з яким пов'язана історія Григорівки) й садибу Миклашевського в Біленькому.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.