Директор Музею Гончара заявив, що не претендує на посаду міністра культури

Директор Музею Івана Гончара Петро Гончар заявляє, що не претендує на вакантну посаду міністра культури попри таку ініціативу громадських активістів.

Про це він написав у Facebook.

 

"Ця петиція (петиція на сайті Президента про призначення на посаду міністра культури — ред.) була створена та опублікована громадськими активістами, без ініціативи моєї та співробітників Музею Івана Гончара.

Вдячний громаді за довіру до мене, шану моєї роботи та музею... Вбачаю за необхідність залишитися на посаді директора Музею Івана Гончара та не претендувати на посаду міністра.

Підтримаю майбутнього очільника Міністерства культури, молоді та спорту, який діятиме у рамках закону на благо Україні, сприятиме розвитку нашої культури та спорту", - написав він.

Петро Гончар наголосив, що вже більше 25 років працює та розвивається у музейній сфері, є куратором багатьох виставок та культурних проєктів.

"Тому й надалі я прагну привносити свої знання та навички саме у розвиток музейної діяльності", - підкреслив директор музею.


Нагадуємо, що 26 травня у Музеї Івана Гончара було презентовано виставку картин з приватної колекції експрезидента Петра Порошенка. Це збіглося в часі з викликом Порошенка на допит в ДБР як свідка в межах кримінального провадження щодо обставин у справі про незаконне переміщення через кордон культурних цінностей, а саме – приховування від митного контролю колекції з 43 картин всесвітньо відомих художників. Проте Порошенко у час, коли мав розпочатися допит, представляв експозицію.

Згодом у музей прибули представники ДБР. За словами представників закладу, силовики виламали двері. При цьому вони не пред'являли жодних документів.

Йдучи з музею, представники ДБР вилучили представлені на виставці оригінали митних декларацій 43 картин, їх перелік і платіжні доручення на оплату, зроблені з особистого рахунку Порошенка після сплати податків.

У музеї розповіли, що експозиція творів митців XIX-XX століть із приватної колекції родини Порошенків не була попередньо запланована, але була розміщена на прохання п'ятого президента України Петра Порошенка.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.