Директор Музею Гончара заявив, що не претендує на посаду міністра культури

Директор Музею Івана Гончара Петро Гончар заявляє, що не претендує на вакантну посаду міністра культури попри таку ініціативу громадських активістів.

Про це він написав у Facebook.

 

"Ця петиція (петиція на сайті Президента про призначення на посаду міністра культури — ред.) була створена та опублікована громадськими активістами, без ініціативи моєї та співробітників Музею Івана Гончара.

Вдячний громаді за довіру до мене, шану моєї роботи та музею... Вбачаю за необхідність залишитися на посаді директора Музею Івана Гончара та не претендувати на посаду міністра.

Підтримаю майбутнього очільника Міністерства культури, молоді та спорту, який діятиме у рамках закону на благо Україні, сприятиме розвитку нашої культури та спорту", - написав він.

Петро Гончар наголосив, що вже більше 25 років працює та розвивається у музейній сфері, є куратором багатьох виставок та культурних проєктів.

"Тому й надалі я прагну привносити свої знання та навички саме у розвиток музейної діяльності", - підкреслив директор музею.


Нагадуємо, що 26 травня у Музеї Івана Гончара було презентовано виставку картин з приватної колекції експрезидента Петра Порошенка. Це збіглося в часі з викликом Порошенка на допит в ДБР як свідка в межах кримінального провадження щодо обставин у справі про незаконне переміщення через кордон культурних цінностей, а саме – приховування від митного контролю колекції з 43 картин всесвітньо відомих художників. Проте Порошенко у час, коли мав розпочатися допит, представляв експозицію.

Згодом у музей прибули представники ДБР. За словами представників закладу, силовики виламали двері. При цьому вони не пред'являли жодних документів.

Йдучи з музею, представники ДБР вилучили представлені на виставці оригінали митних декларацій 43 картин, їх перелік і платіжні доручення на оплату, зроблені з особистого рахунку Порошенка після сплати податків.

У музеї розповіли, що експозиція творів митців XIX-XX століть із приватної колекції родини Порошенків не була попередньо запланована, але була розміщена на прохання п'ятого президента України Петра Порошенка.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.