Мешканець Вінниччини колов свиней давньоруським списом

У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї зберігається вістря списа Х-ХІІ століття, яке донедавна слугувало мешканцю одного з навколишніх сіл знаряддям для забою свиней.

Про дивний експонат йдеться у повідомленні на Facebook-сторінці музею, передає Vlasno.info.

 

"Що може об'єднувати зображення давньоруських воїнів та свинини? Відповідь: один із експонатів нашого музею. Дійсно дивний і дещо моторошний.

Предмет у 2019 р. передав до музею мешканець с. Грушківці Калинівського району. Це – вістря списа, яке було випадково знайдене жителями села. Такий тип озброєння характерний для кінця Х–ХІІ ст. Але на початку ХХІ ст. йому знову довелося випити крові.

Предмет зберігся у настільки чудовому стані, що до нього доварили стрижень з різьбою, зробили руків'я і почали використовувати як швайку для забою свиней", - йдеться у повідомленні.

У музеї зазначають, що поряд з с. Грушківці зберіглися залишки укріплень давньоруського часу. Давнє городище було відкрите в середині ХХ ст. доцентом Вінницького педінституту к. і. н. Павлом Хавлюком.

За даними досліджень, воно споруджене слов'янами у Х–ХІ ст. і використовувалось до періоду пізнього середньовіччя.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.