Посол України відмовився від участі в спільній з послом РФ церемонії в Берліні

Посол України в Німеччині Андрій Мельник відмовився від запрошення бургомістра Берліна відзначити завершення Другої світової війни у Європі в компанії послів РФ і Білорусі.

Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на Tagesspiegel.

 

Кілька тижнів тому три посли отримали запрошення від бургомістра Берліна Міхаеля Мюллера. Разом з представниками Росії, України та Білорусі він хотів 2 травня покласти вінки на вшанування закінчення Другої світової війни в районі Берлін-Темпельхоф.

"На першому плані цього заходу є передусім вшанування російських, українських і білоруських солдатів Червоної армії" - пояснили в мерії Берліна.

Однак посол України відмовився від участі у заході.

Мельник пояснив, що високо цінує запрошення: "Це визнання незаперечного внеску українського народу у звільнення Європи від нацистського режиму."

Посол підкреслив, що пам'ять жертв війни є для нього моральним обов'язком. Проте йому довелося утриматися від участі у заході 2 травня.

"Навіть у найстрашнішому кошмарі я не можу уявити собі покладання вінків поруч з представником країни, яка вже більше шести років цинічно веде кровопролитну війну на сході України", - сказав Мельник, попросивши мерію про розуміння.

"Дуже шкода, що бургомістр, мабуть, забув про ці факти, що викликають тривогу. Ми, українці, хотіли б більше чуйності і співпереживання" – пояснив посол.

Через 75 років після закінчення Другої світової війни дипломат бачить "білі плями" в німецькій культурі пам'яті, особливо у зв'язку зі знищенням українців під час війни.

За його словами, це ганебно, що в Берліні досі немає пам'ятника українським жертвам нацизму. Поінформованість про ці жертви також ігнорується німецькою громадськістю.

"Тому я звертаюся до Бундестагу і Берлінського Сенату з проханням встановити Меморіал українським жертвам нацистів на видному місці в центрі федеральної столиці" - заявив Мельник.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.