Міжнародна рада музеїв звертається до політиків та урядів всього світу з проханням підтримати музеї

Існує загроза, що деякі музеї, які нині тимчасово закриті – завтра закриються назавжди. Тисячі музейних працівників, зокрема позаштатних та задіяних на умовах часткової зайнятості, знаходяться на межі втрати засобів існування або вже не мають доходів

У зв'язку із карантинними заходами, спричиненими пандемією COVID-19, надзвичайно страждає сектор культури. У недалекому майбутньому сфера культури зіткнеться з втратами ще дужче, культурний ландшафт цілих громад та країн можуть бути зруйнованими назавжди.

Розуміючи, що наразі найбільшим пріоритетом для урядів всіх країн є забезпечення здоров'я та економічної безпеки постраждалого населення, Міжнародна рада музеїв висловлює своє занепокоєння щодо майбутнього музеїв. Адже культурне надбання, яке вони зберігають є найважливішою частиною ідентичності народів та націй і є життєво важливим елементом для суспільства, для якого вони і працюють. Культурна спадщина кожної країни накопичується століттями, її роль є ключовою для майбутнього людства, особливо в часи невизначеності, у які ми живемо сьогодні.

 
Фото: prostir.museum

Існує загроза, що деякі музеї, які нині тимчасово закриті – завтра будуть закриються назавжди. Очікується, що в Італії культурний сектор втратить 3 мільярди євро в наступному півріччі; в Іспанії – втрат на 980 мільйонів євро передбачається лише у квітні. За оцінками Американського альянсу музеїв (AAM), третина музеїв у США після карантину вже не відкриють свої двері. Тисячі музейних працівників, зокрема позаштатних та задіяних на умовах часткової зайнятості, знаходяться на межі втрати засобів існування або вже не мають доходів.

ICOM, як представник міжнародного музейного співтовариства, закликає політиків, уряди терміново виділити фонд допомоги, для порятунку музеїв та їхніх професіоналів, аби вони могли пережити ці складні часи та надалі продовжувати свою життєво важливу державну службу для наступних поколінь. Процес зцілення наших суспільств після кризи COVID-19 буде тривалим і складним. І саме музеї - унікальні майданчики для зустрічей, діалогу та навчання для всіх – відіграватимуть важливу роль у відновленні та зміцненні соціальної структури постраждалих громад.

Міжнародна рада музеїв буде співпрацювати з національними та регіональними урядами, а також з партнерськими та іншими міжнародними організаціями, щоб забезпечити майбутнє музеїв.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.