Онлайн-дискусія про спільний європейський наратив щодо Другої світової війни

4 травня Український інститут в Лондоні та Товариство Генрі Джексона організовує дискусію «Чи потребує Європа спільного історичного наративу про Другу світову війну?»

У рік 75-річчя завершення Другої світової війни розповіді про ті історичні події в різних європейських державах дуже сильно відрізняються. Історичні теми часто стають мейнстрімовими у політиці.

У суперечках навколо Брекзіту опоненти часто апелювали до примарного "німецького контролю" над Європою. У Росії "Велика вітчизняна війна" стала центром сучасної російської ідентичності. Багато держав обмежуються національними версіями подій, оминаючи внесок інших європейців у подолання нацизму. Недооціненими є масштаби трагедії Голокосту на землях між Гітлером та Сталіним.

На початку дискусії Наталія Попович (засновниця "Однієї філософії", співзасновниця Українського кризового медіа-центру) представить дослідницький проект про ключові історичні наративи XX століття у провідних ЗМІ шести європейських країн (Польща, Росія, Україна, Франція, Німеччина, Велика Британія) у 2018-2019 роках.

 

Спікери дискусії:

Сергій Плохій, історик, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету

Кшиштоф Чижевський, письменник, філософ, президент фундації "Прикордоння" (Польща)

Брендан Сіммс, історик, Університет Кембрідж

Модератор:

Андріан Каратницький, старший науковий співробітник, співдиректор ініціативи "Україна в Європі", Атлантична рада (США)

Деталі про подію за посиланням.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.