У Меджибізькій фортеці відновили замковий міст та дах Круглої вежі

Дах Круглої вежі відновили за гравюрами ХІХ століття

Меджибізька фортеця, як і решта історичних заповідників, музеїв та культурних об'єктів перебувають на карантині. Тим не менше, як повідомляє сайт Є на території Державного історико-культурного заповідника "Межибіж" продовжується як наукова, так і реставраційна робота.

 
Фото: Державний історико - культурний заповідник "Межибіж"

Як розповідає директор державного історико-культурного заповідника "Межибіж" Олег Погорілець, вдалося відновити той вигляд мосту, який він мав до початку ХІХ століття.

"Ми повністю реконструювали міст. Замінили бруківку, провели гідроізоляцію, зміцнили всі несучі конструкції. Так що парадний вигляд фортеці змінився. Але найголовніше – відтворили історичну реальність. Забрали чотири метри мосту, закладеного в ХІХ столітті, і надали конструкцію її вигляду, яка імітуватиме той перекидний міст, який тут був з найдавніших часів аж до ХІХ століття. Відтак, відвідувачі матимуть можливість побачити як раніше був організований в'їзд до фортеці", - розповідає Олег Погорілець.

Окрім того, на території фортеці продовжуються протиаварійні та консерваційні роботи. Зокрема на Круглій вежі  відновлено дах за гравюрами ХІХ століття.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.