Музеї світу показують наймоторошніші експонати, Софія Київська долучилася

У Мережі набирає обертів черговий карантинний флешмоб. Музеї світу діляться в Twitter фотографіями своїх наймоторошніших експонатів із колекції, закликаючи відвідувачів сидіти вдома

Про це повідомляє Укрінформ.

Запустив челендж під хештегами #СuratorBattle й #СreepiestObject Йоркширський музей, що у Великій Британії.

"Ми почнемо з цього пучка волосся III-IV сторіч із поховання римської панянки. У ньому все ще є шпильки...", – таке повідомлення розмістили працівники Йоркширського музею в Twitter, кинувши виклик своїм колегам.

До флешмобу приєдналися музеї по всій Британії та за її межами. Вони поширили зображення страхітливих порцелянових ляльок, ритуальних об'єктів та інших моторошних речей.

Не залишилися осторонь й українські музейники. Так, Софія Київська показала фреску початку ХІ ст.

Фреска
Фреска "Готські ігри" з Софійського собору в Києві

"Національний заповідник "Софія Київська" з страшенним задоволенням долучається до флешмобу. Отож до вашої уваги наш експонат у рамках флешмобу #CreepiestObject — це фреска "Готські ігри" у північно-західній сходовій вежі Софійського собору в Києві, початок ХІ ст.", — написали в заповіднику.

Фреска "Готські ігри", відома також під назвою "Боротьба ряджених", входить до циклу розписів сходових веж Софійського собору в Києві, стінопис яких оповідає про сватання київського князя Володимира Святославича до Анни Порфірородної. На фресці зображено театралізований двобій людини у песиголовій масці, що тримає спис чи рогатину, з вусатим безбородим воїном, озброєним бойовою сокирою й невеликим круглим щитом.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.