Режисер фільму “Дау” заявляє, що діти під час зйомок плакали не від болю

Російський режисер Ілля Хржановський, якого звинувачують у можливому жорстокому поводженні з дітьми під час зйомок фільму «Дау» в Харкові, заявив, що ніяких дослідів над дітьми не проводили, а їх плач – природна реакція на навколишній світ.

Про це Хржановський сказав в інтерв'ю у програмі "Обережно, Собчак", передає Укрінформ.

 

"Над ними нічого не робили, ніяких дослідів. З усіма цими немовлятами були медсестри і няні – це видно в кадрі. Коли діти плакали, коли їх, там, переодягали, що в принципі властиво, як ми з тобою знаємо, як батьки немовлят. Так? І плач цей не означає вираження болю, а просто реакцію на світ", - сказав Хржановський.

Він підтвердив, що діти, задіяні у зйомках, справді сироти з соцзакладу.

"Це були немовлята з дитячого будинку. Це були немовлята, від яких відмовилися батьки. І мені було важливо саме показати цих немовлят, різних, в тому числі немовлят, які не були абсолютно здорові.

Але це знову-таки погоджено з лікарями, з усілякими установами. Але мені було важливо показати ось цю крихкість людини, з якої незрозуміло що може вирости", - сказав Хржановський.

Від зазначив, що не думав, що його можуть звинуватити в жорстокому поводженні або просто неетичності, але вважає, що нічого не порушив, бо все відбувалося "в легальному полі".


Читайте також:

Скандальний фільм "Дау": кримінал, знущання над дітьми та позиція "Бабиного Яру"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.