Спецпроект

Польща заявляє, що Росія досі приховує імена винуватців Катинської трагедії

Росія й надалі приховує імена злочинців, які безпосередньо відповідають за Катинську трагедію.

На цьому наголосив віцепрем'єр-міністр, міністр культури і національної спадщини Польщі Пьотр Глінський під час конференції у Варшаві, повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Радянський Союз упродовж 50 років обманював громадську думку щодо скоєння цього злочину і визнав це за неповні два роки до свого розпаду.

Водночас, Російська Федерація – юридичний, а також, на жаль, щораз більший ідейний правонаступник цієї тоталітарної держави, не наважився вказати і хоча б символічно покарати осіб, які відповідають за Катинський злочин", - підкреслив Глінський.

Він нагадав, що в 2004 році головна військова прокуратура Росії припинила розслідування справи про розстріли у Катині у зв'язку із смертю винуватців.

"Їхні прізвища не було офіційно названо, а на саму постанову про припинення слідства, а також інші матеріали слідства, накладено гриф "таємно". Російська влада визнала, і робить це й надалі, що в національних інтересах Росії імена винуватців потрібно тримати за сімома замками", - констатував польський віцепрем'єр.

Інститут національної пам'яті Польщі давно звертається до російської сторони про передачу матеріалів щодо Катинського злочину, але Москва систематично відкидає можливість співпраці у цьому питанні.


ДОВІДКА. За рішенням вищого керівництва СРСР від 5 березня 1940 року було розстріляно приблизно 22 тис. поляків, що належали до військової та адміністративної еліти країни. Їх масово захоронювали поблизу Катині, Твері, Харкова та ін.

У районі П'ятихатки на околиці Харкова поховано понад 3,8 тис. поляків з так званого катинського списку. Їх було захоплено і вивезено у СРСР після окупації території Польщі у вересні 1939 року.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.