Українські кінематографісти хочуть зняти фільм про дисидентів

Українські кінематографісти планують зняти фільм про дисидентський рух, який буде цікавим і закордонному глядачеві.

Про це кореспондентові Укрінформу розповів продюсер проєкту "Дисидент" ("Три місяці до зими") Олександр Омельянов, який провів на полях Берлінського кінофестивалю низку зустрічей.

 

"Ми вважаємо цей проєкт дуже важливим і можна провести багато паралелей з подіями, які відбуваються сьогодні. Ми плануємо зробити фільм міжнародним. Шукаємо партнерів з різних країн, насамперед з Чехії та Польщі. Берлінський фестиваль – чудовий майданчик для пошуку партнерів", - сказав Омельянов, який не став розкривати подробиць, але згадав, що ідеєю зацікавилися канадці.

За його словами, українську сторону цікавить як участь партнерів у постпродакшні, так і подальша дистрибуція, адже хочеться, щоб стрічка демонструвалася не тільки в наших кінотеатрах.

Продюсер зазначив, що фільм розповідає про боротьбу дисидентства в Україні наприкінці 1960-х років. Головний герой – це збірний образ дисидента, але його історія базується на біографії Василя Макуха, який 5 листопада 1968 на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України, політики русифікації та агресії СРСР проти Чехословаччини здійснив акт самоспалення на Хрещатику у Києві.

Омельянов додав, що сценарій написаний Олександром Качаном з Білорусі. Креативний продюсер – Андрій Алфьоров. Проведено попередній кастинг, на роль головного героя затверджено Олександра Прищепу. Режисер – Стас Буренко, який зняв багато кліпів для відомих артистів та "чудове документальне кіно".

"Це історична тематика й не хочеться робити "нафталінове кіно", яке нікому не цікаво. Хочеться показати свіжим поглядом, мабуть навіть трохи нахабним", - пояснив продюсер вибір режисера.

Зйомки планують в Україні в різних місцях. Але якщо буде досягнуто домовленості з партнерами в Польщі та Чехії, можливо, будуть якісь елементи зняті в цих країнах.

"Дисидент" минулого року був підтриманий Українським культурним фондом, який виділив гроші на розвиток проєкту – 1,5 млн грн, які були спрямовані на оплату роботи сценариста, на проведення попереднього кастингу та пошук локації зйомок і зйомку тізера до відео. Група буде подаватися з цим проєктом у червні цього року на пітчінг Держкіно.

Наразі держава є єдиним фактично джерелом фінансування. Залучати приватні інвестиції украй непросто, особливо в проєкти такого характеру, визнає Омельянов. Адже це не комерційне кіно для масового глядача, це більш фестивальна історія.

"Думаємо, наш фільм зможе проявити себе на міжнародних кінофестивалях. Фільми повинні не лише заробляти гроші, але й нести вічне, світле, важливе", - переконаний він.

У разі схвалення проєкту зйомки можуть розпочатися наприкінці цієї осені, а прем'єру його автори планують на середину 2021 року.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.